Всі ви чули напевно колись, що в три роки в дітей може почались криза. Вони починають випробувати норми суспільства, а ще батьківське терпіння.
Звідси і вічний протест, неслухняність, жарти про туалет і все, що з цим пов’язано. І, мені так здається, що в нашої Лани ця криза трьох років вдвічі вираженіша, ніж в інших дітей.
Вона просто не керована. До трьох років все було добре. Вона була справжнім янголям. Навіть мало плакала вночі перші місяці життя. Більше міцно спала. Всі лікарі казали, що з нею все добре і вона просто дуже тиха. Але і попереджали, що таке щастя може не довго протриматись. Попереджали про кризу трьох рочків.
Ми це з чоловіком не сприймали серйозно. От і отримали. Що би ти її не попросив, що б не сказав, вона все буде заперечувати і робитиме навпаки. Просто, щоб було наперекір. Навіть коли їй пропонуєш з’їсти цукерку, вона каже “ні, не буду”, але при цьому бере цукерку і їсть. Кажу ж, головне заперечити.
Ми багато читали, як з такою поведінкою справлятись, але ні одна методика нам ще не допомогла. Іграшки як валяються кожного дня по всій квартирі, так лежать там далі. Я приберу, а Лана прийде і розкидає все. І що робити? Ну не можу я щоразу бігати за нею і прибирати. Треба її до порядку привчити, але це видавалось неможливим.
Ще й взяла собі таку дурну звичку — виривати руку і бігти куди очі бачать. І нехай би це було хоча б десь в більш менш безпечних місцях, але ні. На світлофорі, в переході, в метро. Ніякі розмови не допомагають. Взагалі. Ну і як з нею справлятись?
Правда нещодавно стався випадок, який виправив нашу ситуацію за декілька хвилин. Ця зима прославилась вимкненням світла через нашого східного сусіда,що не хоче дати нам нарешті спокою. Зараз це все вже більш менш врегулювалось і світло хоча б стабільно є.
Але того дня його таки вимкнули буквально на десять хвилин. В цей момент моя донька, моя нечемна Лана вирішила вчерговий раз вихопити свою ручку з моєї та полетіти в під’їзд першою, не чекаючи на мене з чоловіком. Ми не могли міцно її тримати, адже в руках мали баклажани з водою і пакети з продуктами.
Лана забігла в під’їзд, прошмигнула в ліфт і натисла кнопку нашого поверху та поїхала. І тут вимкнули світло. Ліфт зупинився між першим та другим поверхом. Вже майже доїхав до другого, але лише на чотири п’ятих.
Чоловік кинувся перевіряти, чи все добре і ліфт хоча б не впав. Всяке ж може бути. А в мене в той час в середині все опустилось. Вже мало не плакала зі страху за свою кровиночку.
Побула вона правда там недовго, адже вимкнули світло всього на десять хвилин. Але ми все одно вже викликали майстра. Він в цьому ж будинку живе, тому це було швидко.
З тих пір Лана стала як шовкова. Не тікає від мене, іграшки складає, не влаштовує сцени “я не буду!” і все тому подібне. Вже три дні пройшло, а вона все ще як маленьке янголя. Добре, звісно, що вона виправилась, але тепер має страх ліфтів.
