Думаю всі ви знаєте, як живуть люди в селі. Все про всіх знають, всім все відомо, і всі знають плітки про всіх. І для дівчини, в якої в день весілля наречений просто не з’явився ні на розпис ні на святкування. Зник і все. А так клявся у вічному коханні, яке не закінчиться навіть після смерті.
От і сиділа Орися, вже виплакавши всі свої сльози, та тряслася не розуміючи, що їй тепер робити і чому таке сталося саме з нею. Та й усвідомлення того, які плітки будуть гуляти селом її жахало до тремтіння в череві та грудях.
-Мамо, мамочко, матусю… Що ж таке коїться? Що тепер мені робити? Як жити з цим соромом та приниженням? Що ж люди тепер будуть говорити?
-А ну! Сльози ховай! Я зараз вирішу цю проблему. Є в мене ідейка. – намагалася заспокоїти доньку мати.
-Іване! А ну гайда в машину і їдемо на залізничний вокзал! – гукнула жінка сусіда.
-Олесю, для тебе хоч на край світу! – відповів той. – А що там, хтось приїхав? – запитав чоловік.
-Напевно, але ми їдемо туди ради того, щоб знайти моїй Орисі чоловіка. Найдемо якогось парубка на пероні, заплатимо, бо ж хто не хоче і не любить грошей, правильно? Правильно. А там вже і Орисю від ганьби врятуємо.
-Та ти здуріла! Де хтось на таке піде? З незнайомою дівчиною одружитися за гроші. Це ж абсурд!
-Та не ж не проситиму я з нею жити далі. Пройде трохи часу та й собі тихенько розведуться. І знайдуть собі других половинок потім. Просто хлопець допоможе моїй любій донечці не слухати про себе плітки та образливі слова. От і все. Це все ради її блага.
Приїхали мати з сусідом на вокзал, вийшли на перон і побачили там групу парубків. Підійшли до них, пояснили ситуацію. Знайшовся доброволець на таку авантюру. Вже тоді їхали з двома молодиками до магазину, щоб придбати костюми підходящі для новоспеченого нареченого та дружби.
Зробили всі справи та швиденько приїхала на свято.
-Ось і наш наречений Микола та дружба Степан.
-Ура! Дочекалися! Гуляймо! – раділи гості та родичі.
Олеся повела Миколу швиденько до своєї Орисі та пояснила, що відбувається:
-І так, швиденько вирішуй: або виходиш за Миколу зараз, уникаєш ганьби, і ви потім тихенько, коли все вляжеться, розлучитеся, або ж отримуєш плітки та осуд, який в цьому нашому «хорошому» селі буде переслідувати все життя.
Дівчина була шокована, тому не вимовила ані слова, а просто одобрюючи кивнула головою та просто була рада, що всі її найгірші думки та гіпотези не справдяться і все буде добре.
Так і вчинили. Розписалися, відгуляли весілля. Після Святкувань Орися підійшла до Миколи та почала розмову:
-Дякую, що погодився на таке. Це була та ще авантюра. Я вдячна тобі, що погодився виручити незнайому дівчину в такий дивний спосіб. – Ніяково посміхнулася молодиця. – Ти не переживай, як тільки все вляжеться і люди підзабудуть про весілля, то одразу подамо на розлучення і ми розійдемося з тобою як в морі кораблі.
-Знаєш, я не хочу розлучатися. – впевнено відповів хлопець.
-Що? Тобто? Ти хочеш життя з незнайомою людиною прожити? Ми ж знайомі менше доби.
-Ти мені з першого погляду сподобалася. Дуже. Серце йокнуло, ніби ти та сама, про кого мені завжди мати казала, що щастя моє мене саме знайде. От і знайшло мене моє щастя і моя доля. Тепер ти моя дружина, тому хочу дізнатися про тебе більше, хочу побути з тобою. – сказав Микола.
-Ну що ж. Ти мені також симпатичний… Можливо слід дати шанс нам двом? – зашарілася Орися.
-Варто, безперечно варто. – підтримав її чоловік.
Дали вони шанс. Такий хороший шанс дали, що дожлися до трьох дітей, свого будинку та щасливого шлюбу, який вже тривав понад двадцять років.
