Якось повертаюся після роботи додому і застаю розбиті двері в мою кімнатку, де все перекинуто, і, звичайно, нема моїх заощаджень.

Мене життя не бавило з ранніх літ. У 4 роки я залишилася круглою сиротою. У школі-інтернаті не було солодко. Всяке довелося пережити – від особистих принижень до часом фізичних знущань.

А потім – робота на заводі. Також нелегко, та діватись нікуди – на хліб насущний треба копійчину заробить. Живу в однокімнатній комуналці, і за це вдячна Богу. Все-таки є дах над головою. Правда, сусіди поряд алкоголіки, часто деребанять вночі, не дають спати. Але терплю, бо їх багато, а я одна. Так і спливають дні за днями.

Якось повертаюся після роботи додому і застаю розбиті двері в мою кімнатку, де все перекинуто, і, звичайно, нема моїх заощаджень.

Зателефонувала в поліцію. Приїхали, склали протокол і все. Результату наразі нема. А мені стало до крику боляче. І я пішла просто в місто, щоб відволіктися, бо серце розривалося від болю. Присіла у сквері на лавочку і не зчулася, як заплакала. Беззвучно, лиш текли по щоках рясні сльози.

Не зауважила й бабусі, що присіла на краєчок лавки.

-Доню, що трапилося?- лагідно запитала вона.

Я завмерла. Це вперше за все життя хтось назвав мене донею.

Я підвела голову і мовчки глянула на бабуню. Вона усміхнулася.

Бабуся видалася доволі говіркою і за кілька хвилин вона встигла розповісти ледь не все своє життя.

Вона жила неподалік сама. Запрошувала мене на чай, оскільки на вулиці сьогодні трохи холодно. Після кількох хвилин роздумів я погодилася.

Погостювала в неї годину, а здавалося, що знаю її ще змалечку. Зовсім не хотілося йти додому. У неї було тепло і затишно.

Так я стала частим гостем у бабусі Ольги. На мене тут завжди чекав духмяний чай із цілющих трав, а я приносила щось з печива.

Одного дня Ольга запропонувала мені залишитися ночувати. Мені було якось незручно ще й ночувати в неї. Тому я коректно відмовилася, хоча насправді мені тут було надзвичайно добре, як ніколи до того в житті.

Бабуся Ольга, очевидно, зрозуміла, що мені незручно прийняти її запрошення, тому вдалася до маленької хитрості. Коли я наступного разу навідалася до неї, вона розповіла, що вночі в неї часто підвищується тиск і нікому горня води подати.

Так я перейшла жити до своєї вже добре знайомої бабуні. А через місяць вона мені заявила, що у неї зовсім нема рідні,  тому готова переписати на мене все власне майно – хату і дачу. Я отетеріла від такої заяви.

Отак життя компенсувало мені все, чого не доотримала в дитинстві.

«Спасибі тобі, моя дорога бабусечко, ти зробила мене щасливою».

 

Оцініть статтю
Дюшес
Якось повертаюся після роботи додому і застаю розбиті двері в мою кімнатку, де все перекинуто, і, звичайно, нема моїх заощаджень.
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.