Мене звуть Вікторія. Мені було більше тридцяти років, а я була незаміжня. Просто не хотіла зв’язувати свою свободу шлюбом і все. Також я мріяла про кар’єру. Я вивчилася на юриста і думала у майбутньому створити свою фірму. Так що на хлопців чи чоловіків часу не марнувала. Дивлячись на сумні та змучені обличчя моїх подруг від сімейного життя, я розуміла: усе роблю правильно.
Звичайно, весь вільний час я присвячувала собі. Ходила у походи, відвідувала культурно-масові заходи, відпочивала за кордоном, подорожувала. Мені ніхто не виносив мізки через те, що я була на шопінгу або ходила до басейну, чи через те, що пізно повернулася. Батьки наполягали, щоб я вже задумувалася над сім’єю. Але мені все подобалося так, як є: дітей немає, чоловіка теж – ніякої тобі відповідальності і вільне тихе життя.
У мене був лише мій вірний песик Тошка. Він завжди зустрічав мене з роботи, радісно виляв хвостиком і вмощувався у ногах. Тошка завжди був зі мною щирий і ніжний. Що ще потрібно?
Одним словом, я категорично у той час була проти заміжжя. Але одного разу зустріла Максима. Ми познайомилися з ним на пляжі. Чомусь він зразу запав мені у душу. Максим був такий тактовний, умів делікатно поводитися з жінками. Ми обмінялися телефонами. Потім через декілька днів я пішла з ним на побачення. Так почалися наші стосунки.
Потім Максим почав наполягати на весіллі. Навіть намагався шантажувати мене: або ти одружишся зі мною, або йду геть. Я любила його. Тому погодилася на його пропозицію, коли він в черговий раз прийшов з букетом і обручкою.
Через місяць ми одружилися. Жили взагалі добре. Сварилися рідко. Єдине, що мене гнітило, – це те, що Максим постійно зі своєю колишньою дівчиною спілкується. З Веронікою мін він годинами про щось говорити. Мене це дратувало дуже, я починала ображатися на Максима. А він мені відповідав, що Вероніка – лише його подруга, що їх давно нічого не зв’язує. Просто він допомагає їй у якихось її справах. Мене бісило це страшне.
Ми прожили з Максимом один рік. А потім… Подали заяву на розлучення. Запитаєте, чому? Зараз я вам розкажу, як мій песик Тошка допоміг мені правду дізнатися.
Одного разу були ми з Максом на вечірці, яку наші друзі організували. Випили зайвого і посварилися дуже. Роз’їхалися кожен у свою сторону: я додому повернулася, а Максим – невідомо куди. Зайшов він у квартиру аж під ранок.
Я вже прокинулася, але просто лежала у ліжку. Та Максим цього не помітив. Думав, що я сплю ще. Він почав гладити мого Тошку та скаржитися йому на життя:
– Ех, Тошка. Гарний ти пес. Все розумієш, тільки сказати і порадити не можеш. Вже набридла мені Віка зі своїми скандалами. Постійно свариться на мене. Здається, не любить вона мене. І я її, напевно, не люблю. Я дуже сумую за Веронікою. Нам разом добре було завжди. І вона за мною сумує. Навіщо я тоді її покинув? Жили б зараз і горя не знали. Вона ніколи не скандалила, завжди покірною мені була!
І тут я вже не стрималася і встала з ліжка. Я не кричала і не звинувачувала Макса ні в чому. Я все зрозуміла. Лише сказала, що подаю на розлучення. Ми тихо і мирно розійшлися кожен у свою сторону.
Мене більше не вмовляли виходити заміж. Та через деякий час я познайомилася зі своїм теперішнім чоловіком Олександром. Разом ми вже другий рік і чекаємо на поповнення у нашій родині.
А Макс таки зійшовся з Веронікою. Я знаю, що вони влаштували шикарне весілля. А ще у них народився син.
Ось так завдяки тій розмові з песиком я зрозуміла, що ми зробили помилку, коли вирішили одружитися.
