Знаєте, я все ніяк не можу зрозуміти, як батьки інколи можуть бути настільки безсердечними. Вони причиняють страшну біль рідним дітям і оком не моргнувши. В такій ситуації опинилася і моя нинішня вже дружина.
З Мар’яною ми познайомилися в магазині колись давно. Обмінялися номерами телефонів і час від часу спілкувалися. Нічого більше. Хоча вона мені сподобалася з першого погляду, та я, мабуть, їй зовсім не приглянувся.
Та одного вечора я вже дрімав, як мене розбудив телефонний дзвінок. І знаєте від кого? Правильно – від Мар’яни. Вона зателефонувала мені в сльозах і запитала чи я можу виділити на неї час, бо вона не знає що їй робити і куди йти.
Я був зсхвильований, адже не розумів що ж трапилося. Уточнив де вона є і сказав, що скоро приїду. Мар’яна сиділа в парку на лавці і гірко плакала. Їй було потрібно з кимось поговорити і вилити словами всю ту біль, яку вона відчувала. Чому вона обрала саме мене, а не якусь із дівчат своїх подруг – не знаю. Швидше за все так було заплановано зірками.
Виявилося, що її батьки вигнали з дому. Мар’яна сказала батькам, що вагітна і її в ту ж хвилину виставили без речей за поріг. Добре, що хоч телефон мала з собою. З батьком дитини Мар’яна розійшлася і не хотіла навіть, щоб він знав про вагітність. Цей чоловік виявився деспотом і бідолашна до тремтіння його боялася.
Я одразу ж запропонував Мар’яні пожити в мене. Та й місяця у мене багато. Живу сам у трикімнатній квартирі з котом.
Вона відмовлялася, та ми обоє розуміли, що їй нікуди йти. Та й додому її не пустять. Хоча, як я потім довідався – батьки моєї дружини були у схожій ситуації. Коли її мама дізналася про вагітність – її теж вигнали з дому. Батьки Мар’яни жили по орендованих квартирах і гуртожитках. Та в них було основне – кохання.
Я не розумію, як вони могли так вчинити з власною дочкою. Вони ж прекрасно розуміють, бо були на її місці, що їй важко і вона сама не впорається з маленькою дитиною на руках.
Мар’яна почала жити в мене. Ми були друзями. Я придбав їй все необхідне, адже вона нічого й не мала, крім того одягу, що був на ній.
З часом я запропонував Мар’яні одружитися. Їй потрібний чоловік, а дитині – батько. Та й дитину я люблю наче рідну. По документах Василько мій син.
Вона спочатку відмовлялася. Їй було соромно, що вона на мене звалилася наче грім серед ясного неба та ще й вагітна. Та таки я кохав цю жінку і зараз знаю точно, що й вона мене кохає.
Ми очікуємо на другу дитину і часто гуляємо з Васильком у парку. Минулого тижня ми йшли через центр і зустріли батьків Мар’яни. Вони дивилися на дочку, а вона на них. Дружина хотіла підійти до батьків, а вони відвернулися і пройшли повз. Я лиш встиг зупинити Мар’яну, смикнувши за руку. Безсердечні люди. Їм і донька не цікава, і власні онуки, які є їхньою частинкою. Нічого святого не мають. Зовсім нічого.
