Своїх батьків я й не пам’ятаю. Мама померла при пологах, а батько потужив за нею, провів мене до першого класу і пропав. Я його і не бачила більше ніколи.
Кілька років він ще телефонував на день народження і відправляв якісь примітивні подарунки, а далі і це припинилося.
Жила я з бабусею і дідусем, які і замінили мені батьків. Часто до нас приходила і друга бабуся – мама моєї мами. Тож любові і турботи мені вистачало. Нарікати не маю на що.
Але ж, як то кажуть, ніщо і ніхто не вічний. То коли я народила свого первістка, якось так на протязі трьох років не стало ні бабусь, ні дідуся.
Ми з чоловіком ж залишилися жити у будинку, в якому я виросла і який нам офіційно бабуся з дідусем подарували напередодні нашого весілля.
Кілька місяців тому я народила другу дитину – донечку. То ж увесь свій вільний час я проводжу вдома. Декрет, одним словом.
Аж одного дня у мої вхідні двері постукала якась жінка. Я ж думала, що можливо це доставка з пошти, чи просто на церкву ходять збирати. Але ж ні! Ця жінка назвалася моєю мачухою.
Я її в дім не впустила, але на терасі пригостила чаєм. І дарма.
Виявилося, що вона і мій батько були співмешканцями протягом майже тридцяти років. І батька не стало років шість тому, досить трагічно. А вона нам навіть і не повідомила!
А приїхала, щоб розділити спадок. Дізналася вона, що бабусі і дідуся нема, батька теж не стало, а у неї від мого тата троє дітей!
Уявіть тільки. Ця жінка вирішила, що має право вимагати, щоб я продала будинок і розділила отримані гроші на п’ять частин – чотири їй – для неї і дітей, і одна мені.
Я дуже тобі розізлилася. А ця нахаба ще й мені судом почала погрожувати. Я не витримала і прогнала її.
Ввечері розповіла все чоловіку. Я так перехвилювалася, що в мене почалися проблеми з грудним вигодовуванням донечки.
Добре, що чоловік у мене спокійний і добре мислячий. Він мене заспокоїв і сказав, що все буде добре. Минуло стільки років і суд її не слухатиме, а крім того – тато не був власником будинку, який бабуся з дідусем мені віддали за договором дарування.
А наступного дня ця жінка знову прийшла. Тоді я викликала на неї поліцію. Сподіваюся, що більше ніколи не побачу її на порозі нашого дому.
Як будинок ділити – вона тут, як тут, а як про смерть батька повідомити – то не змогла навіть зателефонувати.
