«Справжня розумниця до того ж ще й красуня. Ото комусь пощастить!» Я так часто чула від людей цю фразу, що була спокійна за своє майбутнє. Мабуть, сама себе переконала в тому, що краса та розум, то ідеальна комбінація для справжнього щастя.
Скажу вам так, що фраза «Не родися красивою, а родися щасливою», вигадана кимось не просто так. Я без проблем закінчила інститут, отримала червоний диплом, має гарну роботу. Не один залицяльник вештався поруч, але жоден не наважився до мене заговорити. Усі думали, що у такої красуні точно хтось є.
Зате в моєї сестри вибір був, як у Султана в гаремі й це при тому, що вродою вона не вирізнялася. Не можна її й розумницею назвати. Вчилася так собі, особливо не напружувалася. Після школи взагалі відмовилася кудись вступати. Сказала батькам, що на роботу поїде за кордон. Там платять більше й хоч світу побачить.
Додому повернулася через пів року в статусі нареченої. Покрасувалася перед нами своєю каблучкою з діамантом. Ви собі уявляєте? Діамантом! Та скромно додала, що її майбутній чоловік якийсь там бізнесмен, має велику віллу, декілька квартир та автомобілів. Ясна річ, що їй працювати не доведеться взагалі.
Як нормальна сестра я повинна радіти та бажати їй щастя, а я не можу. Чорною заздрістю дивлюся на все це й не хочу, щоб життя сестри склалося якнайкраще. Чим вона заслужила, чому вона, а не я?
Звісно я розумію, що чиню неправильно й сама себе гризу за всі ці думки та заздрість. Просто не можу заспокоїтися. Боюся, що всіма цими думками можу зашкодити сестрі. Як себе перебороти?
