Серед групи людей завжди знайдуться вискочки, які бажають продемонструвати власну перевагу. Так було і цього разу. Наразі зібралися на збори батьки 6-го класу.
Обговорювали загальний стан школи і приміщення зокрема. Одна з мамочок , оглянувши вже добиті стільці забажала придбати нові. Однак не всі батьки погодилися. Бо не кожному це було по кишені.
Між батьками виникла суперечка. Так клас поділився на прихильників придбати нові стільці і противників цього питання.
Врешті одна з матерів не витримала цього і запропонувала вирішити це питання трохи простіше – всі, хто спроможний, здають відповідну суму, щоб купити стільці для всіх діток. І знову посипалися протести. Чому це хтось здаватиме гроші, а хтось – ні. Ніхто не зважав на те, що не кожен може собі дозволити міняти майно школи на нове. Удома також дірок багато, які нема чим покрити.
Врешті всі розбіглися. Однак прихильники закупівлі нових стільців все-таки придбали для своїх дітей нові крісла. Таким чином клас поділився на бідних і багатих. Це було жалюгідне видовище. Я, як вчитель, не знала, як на це вплинути.
Буквально за два дні до мене зателефонувала одна мама і сказала, що закупила партію стільців для решти класу.
Щойно привезені стільці були значно добротніші, ніж закуплені попередні. Я була задоволена, що так склалося. Проте батьки, які поспішили з закупкою і розділили клас на бідних і багатих, тепер виражали власне незадоволення. Обурювалися, чого ця мамочка одразу не сказала, що є така можливість купити якісніші стільці. Вони б також не пожаліли грошей. А я подумала про біблійну притчу, що ті, хто був першим, опиниться останнім, і навпаки.
