Ще за часів студентства, в університеті був такий предмет, як юридична психологія. Викладач був дуже цікавою людиною. Сам по собі був трохи дивний, знаходився на своїй планеті, але це тільки заворожувало.
Одного разу, так збіглися події, що ми їхали разом в одному тролейбусі. І це був саме той момент, коли я зрозумів, наскільки психологія корисна річ.
Отож, все відбувалося таким чином. Ми їхали у звичайному тролейбусі по Києву. Правда, дуже багато людей було, майже весь транспорт був переповнений ними. Мій викладач сидів біля входу. І тут з’являється літня бабця, в руках якої величезні торби. Вона бубоніла сама собі щось, під ніс. Ще не зайшла в тролейбус, а вже почала свої «проповіді»: то транспорт далеко зупинився, двері неправильно відчинилися, то водій не за правилами дорожнього руху їде, в тролейбусі душно, неприємно пахне, ніхто їй не допомагає.
А згодом, різко, повернулася до мого викладача та мовила: «Ви геть не вихований. Хіба в школі не навчили місце старшим давати?». А викладач, до цього моменту, сидів собі та був у своїх думках, задивився в одну точку, навіть, тієї бабці не помічав. Проте вона змогла привернути до себе його увагу. Подальші дії мали два варіанти виходу: перший – це той, коли мій викладач вибачиться, встане та поступиться місцем літній людині, на цьому конфлікт вичерпаний, але перед завершенням сто відсотково зі словами: «Оце то молоді люди пішли, і де вас таких виховують. Нема на вас руки Сталіна, зразу би вставали, як солдати!».
Інший варіант — викладач категорично відмовляється вставати та поступатися місцем і конфлікт продовжується й ще більше спалахує.
На мою думку, ні перший, ні другий варіанти не були оптимальними. Можна було б проігнорувати слова бабці, але психолог би не пропустив шансу відвідати «ласки» літньої людини.
Мій викладач вибрав свій шлях, ніким непередбачуваний, скажімо так, вирішив зруйнувати усі стереотипи. Бабка вже давно була готова до двох варіантів подій, вище згаданих. У неї вони вже на автоматі працюють, роботу таку має. Будь-яка людина пішла б за цими двома варіантами подій, або поступитися місцем, або огризнутися та сидіти собі. Проте психолог підняв свій погляд на бабцю, найщиріше посміхнувся й тихим, милим, ледь не писклявим голосом, закоханого Ромео, промовив:
– Паняночко, а ви читаєте поезію Шекспіра?
Цю фразу він так романтично сказав та ще й дуже зацікавлено. Далеко байдуже було, хто то такий Шекспір, найголовніше, що в бабці пропав дар мови, вона зайшла в безвихідь. Їй нічого було сказати, тому проігнорувала слова викладача і пішла собі далі. Ви могли б подумати, що пішла в середину тролейбуса, шукати собі нову жертву, проте ні. Вона більше не намагалася когось піднятися та поступитися їй місцем.
Пригадалося мені, як викладач учив нас:
– Припустимо до вас підійшли та запитали, чи є у вас цигарка. Ясна річ, що тут можна відповісти «так» або ж «ні». Та ні перший, ні другий варіанти не будуть правильним. Сказавши одну з цих відповідей, ви йдете за стратегією гри хулігана. Ці відповіді надто передбачувані, на які розраховує ця людина. Тому у ваші обов’язки входить: зламати стереотип. Вибудуйте власну стратегію, правила та грайте за ними. Головне ваше завдання: зробити неочікуваний хід. Не знаю, краще гавкніть на ту людину, аніж скажіть «так» чи «ні».
