– Доброго дня!
– Біля апарата дід Гордій, а Ви хто, юначе?
– Я друг Вашого онука. Дзвоню за проханням Вашого Артема. Там така ситуація сталася, Ваш онук збив дитину на пішохідному переході.
– Господи, як же це так? Нещастя яке.
-Так, збив, зараз поліція його накручує у відділку.
– Господи, що же мені тепер робити-то ?!
– Так, я ж тому і дзвоню Вам. Ваш онук просив терміново передати йому сто тисяч, щоб відкупитися від “ментів”. Він ще молодий, навіщо ламати життя.
-Прийдеться брати заначку на чорний день. А як ховати діда прийдеться, то нікого не хвилює.
– А як же йому я ті гроші передам?
-Скажіть, діду, свою адресу. Зараз до Вас приїде таксі. Віддайте гроші таксисту, і він відвезе їх прямо в руки Вашого Артема.
– Ну, тепер мені все стало зрозуміло … О, я щось не довіряю цим таксистам…. Такі великі гроші…Краще на карточку перекинув би зразу, але в Артема картка заблокована.
– То, діду, перекиньте на мою, а я йому все до копієчки віддам.
– Точно передаси? Не підведеш мого онука під монастир? Бо зараз стільки аферистів розвелося.
– Зуб даю, діду.
– Ну, тоді, юначе, диктуй номер своєї карти.
– 4378 ………………………….
– Приват. Чудово. А у тебя підключений «Приват 24»?
– Ні. А навіщо?
– Тепер давай мені дату із зворотної сторони, – сума-то дуже велика, – такий банк переводить лише з підтвердженням.
– Це як?
– Нема часу пояснювати! Мій онук в поліції, а ти тут тягнеш кота за хвоста. Швиденько!
– 03-20, 2354.
– Молодчинка…Ось і грошики пішли. Хорошого дня! Семенович вимкнув телефон.
-Дідусь добряче потягнувся, посміхнувся, погладив свій старенький ноутбук.
-Годувальник ти мій, скільки аферистів розвелося в світі. Ось я одного і провчив! І додатковий дохід отримав, буде чим за комуналку заплатити і подарунок купити для єдиної онучки!
