Наш сусід по дачі під Києвом, Тарас Іванович, славився своєю гостинністю та вмінням приготувати неперевершений шашлик. Його секретний рецепт, який він привіз із років служби в Криму, робив його страви справжнім дивом. Але його доброта обернулася проти нього: деякі родичі почали зловживати його щирістю.
Щосуботи, лише помітивши димок від мангала на ділянці Тараса Івановича, його двоюрідні брати з родинами, що мешкали неподалік, без запрошення з’являлися на вогник. Вони охоче пропонували допомогу, але їхня участь обмежувалася лише скуштуванням готових страв та спустошенням столу. Водночас вони ніколи не приносили ні продуктів, ні напоїв, цілковито покладаючись на господарську щедрість.
Тарас Іванович, людина вихована і тактовна, довго терпів таку поведінку, сподіваючись, що родичі самі зрозуміють свою нетактовність. Однак коли їхні візити стали надто частими та набридливими, він вирішив дати їм урок.
Однієї суботи, знаючи, що несподівані гості знову з’являться, Тарас Іванович підготував особливий “сюрприз”. Він розтопив мангал, використавши для цього старі, наповнені вологою дошки, що залишилися після розбирання старої комори. Дим від таких дров був густим і мав неймовірно різкий, неприємний запах.
Як і очікувалося, родичі не змусили себе довго чекати. Але ледь потрапивши на ділянку й відчувши задушливий сморід, вони почали кривитися і перезиратися. Спробувавши вдавати, що все гаразд, вони швидко здались, коли дим став ще густішим, а запах — нестерпним.
“Тарас, щось дим сьогодні дуже… особливий”, — обережно промовив один із братів, закриваючи ніс хусткою.
“Так, дрова сирі трапилися, та й старі зовсім. Але нічого, зараз розгоряться”, — спокійно відповів Тарас Іванович, продовжуючи підкидати у мангал ті нещасні дошки.
Не минуло й десяти хвилин, як очі в гостей почали сльозитися, а одяг пропитався кислим духом. Тоді всі раптом згадали про невідкладні справи.
“Ой, забув зовсім, мені ще до крамниці треба встигнути до закриття!”, — схопився один.
“А у нас вдома, здається, труба тече, треба терміново перевірити”, — підхопила його дружина.
Незабаром увесь “десант” ретирувався, залишивши господаря самого. Тарас Іванович із полегшенням зітхнув, прибрав непрогорілі дошки і розтопив мангал наново — цього разу добротними дровами. Того вечора він уперше за довгий час насолоджувався шашликом у тиші та спокої.
Після цього інциденту несподівані гості більше не з’являлися без запрошення. Схоже, урок спрацював, і Тарас Іванович знову міг проводити дачні вечори без нав’язливих відвідувачів.
