Коли теща забрала сина від нас
Після того як наш син одружився, він зовсім перестав нас відвідувати. Тепер він постійно проводить час із тещею. У неї постійно виникають якісь термінові справи, де потрібна його допомога. Я навіть не уявляю, як вона жила до того, як її дочка вийшла заміж за нашого сина.
Наш син одружений вже понад два роки. З першого дня шлюбу вони з дружиною жили окремо, у квартирі, яку ми купили для сина ще на початку його навчання в університеті у Львові. З дитинства він завжди відчував від нас підтримку й розуміння. Ще до весілля він жив окремо, бо його квартира була поруч із його роботою.
Я не можу сказати, що невзлюбила невістку одразу, але на той час дівчина здалася мені зовсім неготовою до сімейного життя, хоча син був від неї старший всього на два роки. Невістка часом поводилася по-дитячому й була надто примхливою. Наш Сергій такий добрий хлопець, весь час думала, як він буде жити з такою дитиною поруч.
Коли я познайомилася з нею і з її мамою, зрозуміла, від кого все пішло. Хоч теща мого сина була приблизно одного віку зі мною, але вела себе так само по-дитячому. Можливо, хтось із вас зустрічав таких людей дорослі за роками, а в душі діти. Такі люди залишаються інфантильними і зовсім безпорадними все життя. На момент весілля доньки теща вже була розлучена вшосте.
З нею мені не було про що говорити вона жила у своєму світі, але й не навязувалася. Наше спілкування обмежувалося кількома ввічливими словами на святкуваннях.
Перші тривожні дзвіночки почалися ще до весілля, коли невістка постійно тягнула нашого сина до мами: то кран підтікає, то розетку треба полагодити, то полиця в кухні впала. Спершу я заплющувала на це очі: у них же чоловічої руки в домі нема, то, може, й справді допомога не завадить.
Проте згодом потреб у квартирі тещі не зменшувалося, і син почав все рідше приходити до нас, пояснюючи, що вони з дружиною їдуть до її мами. З часом усі святкування теж почали проходити в тещі, а до нас у гості приходили лише я, мій чоловік та свекруха.
Було трохи прикро, коли син став уникати сімейних свят, але ще гірше стало, коли почав ігнорувати наші прохання про допомогу.
Одного разу ми купили новий холодильник і попросили сина допомогти його занести. Він спочатку погодився, але потім передзвонив і відмовився, мовляв, із дружиною мають їхати до тещі: у неї пральна машина тече.
Коли я набрала його, то почула, як невістка заявила: А що, батьки не можуть наняти вантажників? Син прийшов пізніше, але був страшенно злий.
Тату, чому ти не міг викликати майстрів? Тепер мені самому довелося все тягти!
Я задумалась: невже теща не може викликати сантехніка чи електрика? Може, вона живе у своєму світі, де немає хоч яких майстрів? Син каже, що вона боїться, що ті обсахраять, візьмуть гроші і не полагодять.
Тут уже і чоловік не витримав і сказав: Може теща й не знається на техніці, але пасти овець їй вдається, бо дурить вона всіх як овець! Син образився на батька й пішов. Я тоді не втрутилась чоловік, на мою думку, мав рацію: наші свати весь час сидять на шиї у сина. Він у них і сантехніком, і електриком, а про нас уже й забув і ніколи не має часу навіть навідатися.
Після цієї сварки син більше двох тижнів не говорив із батьком. Чоловік першим миритися відмовився, а син уперся не пробачить, поки тато не вибачиться. А я залишилась між двох вогнів: чоловік правий, та міг би все сказати мякше, а син образився і не хоче його бачити. Я не хочу втратити дитину за такої дрібниці.
Чоловік стоїть на своєму, син теж, а виграє лише теща. Але я зрозуміла, що найбільша мудрість у родині це вміння робити крок назустріч навіть попри образу. Бо сім’я це не змагання і не перестановка нас і чужих. Ми всі помиляємось, але любов і прощення здатні повернути близькість навіть у найскладніші часи.
