Коли з життя йдуть близькі люди, то дуже боляче. Так сталося і в Олександра. Жили вони з татом удвох. Мами не стало десять років по тому. Олександр пам’ятає як болісно переніс втрату найріднішої людини. Тоді йому виповнилося десять років. Вони залишилися з татом удвох. Втрата мами зблизила їх. Але і скріпила їхні відносини. Олександр завжди ділився з татом своїми переживаннями, невдачами і досягненнями. З роками дружні стосунки тільки міцніли.
Новий удар болісно переживав Олександр. Не стало тата. Хлопцю дев’ятнадцять років. Підтримка вкрай потрібна. Але хвороба відібрала тата у сина. Душевний біль не проходив. Ні з ким поділитися Олександру, спитати поради. Тяжко на душі. Всі плани рушилися. Здавалося, що і його життя закінчується. І нікому витягти його з тяжкого стану. Друзі не розуміли хлопця. Пора привикнути, адже минуло два роки.
Одного разу вночі телефонував тато. Олександр радісно засміявся, видно спав, що приснилося неначе тато вмер. А він живий розмовляє по телефону. Тільки що він таке говорить? Навіщо такі слова, хлопець не розуміє. Тато говорив:
– Сину відпусти, мені добре, але через твої переживання я не можу заспокоїтися. У тебе все буде добре, я знаю.
Зранку Олександр проснувся радісний, але швидко зрозумів, що то був лише сон. Для впевненості взяв телефон, подивився дзвінки. З татового телефону дзвінка не було. А він так сподівався, що то була реальність, а не навпаки. Татове бажання потрібно виконати. Але як зробити, щоб не боліла душа? Навчитися жити без тата.
