Учора ввечері за чашечкою кави ми з моїм чоловіком згадували про наше дитинство.
Як тільки було простіше та спокійніше жити в СРСР. Я зараз мама, і судячи з точки зору батьківства, то зараз зовсім інакший світ. Якось все стало крутитися навколо грошей. Раніше в дитячих садочках діти гарно харчувалися, мали перше, друге, третє та компот. Батьки ніколи не хвилювалися чи сита їхня дитина. А головне — це все оплачувала держава.
Також все своє дитинство ми провели на вулиці. Мати з батьком додому нас заганяли з лозинами, а ми не хотіли йти. Приходили всі в багнюці й були щасливі. А зараз для наших дітей одна розвага — це телефони, комп’ютери чи планшети. Все змінилося в гіршу сторону, дітей зараз не виженеш на вулицю. А ростуть вони замкнуті в собі, з віртуальними друзями, а справжніх майже немає.
Крім цього, раніше кожна сім’я могла собі дозволити відправити свою дитину в дитячий табір чи санаторій. А зараз це можуть дозволити лише заможні люди. Та взагалі, в часи СРСР панувала рівність серед людей. Ніхто нікого не принижував, всі були на рівних правах. А в наш час все йде тільки в гіршу сторону.
Якщо чесно, то я сумую за тими часами. А зараз дуже хвилююся за своїх дітей.
