Як тільки нашим стосункам виповнилося пів року, Тарас зробив мені пропозицію руки і серця. І я не стала відмовляти, адже вірила, що це кохання на все життя. Весілля влаштовувати ми не хотіли. Просто розписалися і посиділи з найріднішими в кафе.
В той час я ще навчалась в університеті, тож доходу не мала. Чоловік заробляв, але не багато, на власне житло грошей у нас не було. Вирішили жити в свекрухи. З перших днів мені хотілося жити окремо, та я розуміла, що такої можливості поки у нас нема.
З Аллою Михайлівною ми підтримували нейтральні стосунки. Вона не сильно раділа, коли дізналась, що я дівчина її сина, але і не забороняла нам одружуватися. В побуті бували моменти, коли свекруха робила мені безпідставні зауваження.
А особливо мене ображало, що при інших родичах вона дозволяла собі говорити різні нісенітниці, типу «та, якби не вагітність, то він би ніколи не взяв її за жінку». Я плакала, та жінка не звертала уваги і продовжувала всім говорити, яка я погана. Тарас бачив це і часто говорив з матір’ю на цю тему, але вона просто казала, що у мене проблеми з почуттям гумору.
Тарас з часом просто перестав реагувати на наші суперечки і займався своїми справами. А коли я на щось жалілась, то казав, що не хоче втручатися. Потім так вийшло, що моя бабуся відійшла у вічність і залишила мені, як єдиній внучці, у спадок свою квартиру. Тож ми з Тарасом скоро переїхали туди і я завагітніла вдруге.
З двома дітьми було складно. Купа домашніх справ, ще й за малюками доглядати. Я була змучена і постійно нічого не встигала. І якось Тарас запропонував, щоб його мама переїхала і до нас і допомагала. Та я навідріз відмовилась від такого подарунку долі. Нехай краще я буду недосипати, ніж знову терпіти ці цілодобові скандали і зауваження.
Тарас образився. Я все розумію, але не збираюся більше терпіти те, чого я так довго прагнула позбутися. Тиск з боку чоловіка знову посилюється, а я вже просто не знаю, якими словами донести йому, що цього ніколи не буде знову в моєму житті.
