Мою доньку ледь не вкp _али прямо зі шкільного подвір’я.
Ми з Софійкою самі відтоді як Микола нас покинув. Він сказав, що у нього більше немає до мене почуттів та тому він не бачить сенсу жити разом. Як я проживу одна з малою дитиною його мало хвилювало. Щомісяця він платив мені невеликі аліменти. Софія ходила до дитячого садочка, а я на роботу. У мене не було на кого її лишити у разі, якщо вона захворіє. Мої батьки живуть дуже далеко та самі потребують догляду. Кожен місяць на вихідних ми до них їздимо.
Згодом Софійка пішла до першого класу, я записала її на групу продовженого дня. Але все одно вона мала йти додому сама. Я встановила на її телефон додаток, за допомогою якого я змогла відстежувати її місцеперебування, крім того, я телефонувала їй коли Софія йшла додому. Так мені було спокійніше.
Але одного разу телефон доньки розрядився. Я не знаходила собі місця. Характер моєї роботи такий, що я не можу залишити робоче місце. Я сиділа наче на голках. Згодом до мене зателефонувала вчителька Софії та сказала, що привела її додому. Я зітхнула з полегшенням.
Потім донька зарядила свій телефон та сама мені подзвонила. Розповіла що з нею трапилося. Як тільки Софія вийшла зі школи, до неї підійшли чоловік та жінка, сказали, що вони від мене та я попросила їх привести Софію до мене на роботу. Донька не знала цих людей та я ніколи не присилала когось за донькою. Це здалося їй підозрілим та вона покликала вчительку. Вчителька Софії відразу все зрозуміла та пригрозила викликати поліцію. Незнайомців і слід простиг.
