Анжела відібрала в доньки нові чоботи.
Ти їх не одягнеш! – Крикнула жінка.
З якої радості? Я піду туди – в чоботах чи без! – Огризалася дочка. – Вдягну свої осінні. Якщо захворію, ти будеш винна!
Ха-ха-ха! – Анжела гучно засміялася. – Твого тут нічого немає! Будеш називати своїм, коли щось купиш!
Марта ледь стримала сльози. Її мама все життя була такою. Вона пихата та самозакохана. Думає лише про себе. Під час будь якого конфлікту, одразу погрожує виставити дочку за двері без грошей та речей. Марта з радість покине її дім, як тільки дівчині виповниться шістнадцять. Залишилося почекати рік. До вісімнадцятиріччя Марта точно не доживе з такою мамою.
Анжела не надто переймалася почуттями доньки. Вона багато і важко працювала, аби заробити на великий дім, автомобіль та дорогі речі. Марта повинна цінувати її доброту. Доньці варто заслужити мамине кохання, інакше Анжела їй нічого не залишить. Перепише дім на сусіда і все! Буде тоді цій малій нахалці урок.
Марта все одно пішла на вечірку. Вона вдягла кеди, які їй подарувала бабуся. Взуття одразу промокло від снігу, але дівчина не звертала на холод ніякої уваги. Вода хлюпала в ногах, а Марта думала лише про одне – як же вона ненавидить власну матір. Не треба їй ніякого дому, машин чи грошей. Не хоче нічого від матері брати. Нехай тішиться своїми грошима на самоті!
Так і сталося. Пройшов шістнадцятий День народження Марти. Вона одразу пішла влаштовуватися на роботу. Її взяли офіціанткою в нічний клуб. Таке собі місце роботи, особливо для молодої дівчини. Марта постійно зіштовхувалася з агресивними клієнтами, які перебрали з алкоголем. Добре, що охоронці швидко реагували на таких людей. Платили достатньо, щоб Марта змогла з*їхати від мами, через три місяці роботи. Дівчина нічого не взяла з маминих речей. Вона забрала свої документи, подаровані бабусею та друзями речі і більше ніколи не приїздила до мами.
Анжела не сприймала свою доньку серйозно. Вона чекала доччиного провалу. Як тільки та мала нахалка зрозуміє, як важко заробляти гроші, одразу приповзе назад! Треба лише трішки почекати.
Марта не поверталася. Пройшло ще два місяці. Настала пора вступати кудись на навчання. Анжела давно склала для доньки солідну суму грошей. Планувала віддати її до найкращого учбового закладу. Що це Марта собі думає? Вона взагалі вступати буде?
Подзвонила бабуся.
Мамо, ти з нею говорила? Вона відповідає на твої дзвінки? – Анжела намагалася приховати стурбовані нотки в голосі і говорити впевнено.
Так, Анжело, вона бере від мене слухавку. В Марти все добре. Вона вступила до коледжу.
Якого, в біса, коледжу?! Я готувала її до університету! Вона мала піти на перекладача корейської та японської мов! Я навіщо стільки грошей витратила на репетиторів?! – Витримки Анжели вистачило не на довго.
Марта не хоче вчитися за твої кошти. Вона взагалі не хоче брати в тебе грошей.
Анжела зробила глибокий вдих. Жінка повільно видихнула. Треба зібратися з думками.
Добре. Якщо ми скажемо, що то твої гроші, вона їх візьме?
Бабуся подумала декілька секунд.
Давай спробуємо.
Не вийшло. Марта одразу здогадалася чиї то кошти. Вона серйозно поговорила з бабусею. Та пообіцяла більше такого не робити.
Анжела, від злості та безвиході, вирвала клаптик волосся з голови. Донька правда не взяла в мами ні копійки. Вона поїхала в інше місто. Там зустріла чоловіка. Вийшла заміж, народила дитину, сама придбала собі квартиру. Всі ті роки вона не дзвонила до мами, не приїздила на свята, навіть на весілля не покликала.
Великий дім, автомобіль та гроші Анжела записала на внуків. Вона давно зрозуміла свої помилки. Дочка точно не захоче те все брати. Може хоч внуки зжаляться над горе мамою та візьмуть всі ті спадки? Для кого ж Анжела заробляла гроші?
