Можливо після моєї розповіді мене засудять, але мені набридло бути для всіх нянькою. Річ у тому, що я виросла в сім’ї де було шестеро дітей. І відповідно як старша, я була головною маминою помічницею. Це не легко, з тринадцяти років, я вже могла й обід на всіх зварити, і попрати, забавити чи на городі попоратися. Батьки працювали, а молодших мала глядіти я. Коли вони хворіли я навіть пропускала навчання в школі.
Час сплинув, у мене вже своя сім’я, та й у кожного з нас свої сім’ї. Але я все одно для всіх найстарша, а отже повинна їх бавити. Цього року вирішила, що вже не буду, у мене є своя дитина, от перед нею у мене є обов’язки. А для інших я просто родичка. Річ у тому, що мені в спадок від бабусі дістався будинок. Гарна велика будівля, ми з чоловіком докладали сили й у нас тепер є всі зручності. Бабуся любила мене більше за інших, можливо тому, що я її слухалася. І на весілля вручила мені документи й ключі. Мама була не надто задоволена, вона думала, що в майбутньому виставить його на продаж, а гроші розділить.
Але п’ять років тому, коли не стало бабусі. Мама придумала геніальну ідею, так вона вважала. Річ у тому, що батьківський будинок невеликий, коли з’їжджаються всі на свята, то мало місця. Тож мама вирішила, що можна збиратися в мене. Я звикла всім годити, тож не відмовила. Так почалися святкування у нас з чоловіком в дома. Але що мені найбільше не сподобалося, це те, що на кожне свято, чи то Різдво, чи Новий рік, Великдень, готувати святковий стіл маю я. Навіть мама яка живе через кілька хат не мала часу мені допомогти. А після свят звичайно я сама все прибирала, це ж я господиня, значить такий мій обов’язок.
Ви знаєте, мені не шкода продуктів, дякувати Богу, ми живемо в достатку. Але я настільки втомлююся, що не відчуваю радості від тих свят. Тим більше, що навіть ніхто не запропонує допомоги.
А ще й мама любить покомандувати: «Принеси Любі серветку, подай Назарові іншу виделку, а зроби но Миколі кави.»
Так би й було цього року, але так сталося, що я трохи прихворіла, саме перед Новим роком. Мій чоловік, який до цього ніколи не влазив у відносини між мною та моїми родичами, сказав, що може досить їх бавити. Подумавши трішки, ми прийшли до висновку, що готувати можуть всі, навіть якщо зберуться у нас. Так три сестри, що живуть у нашому селі нехай приготують по кілька страв, мама також. А молодших братів двоє, що їхатимуть з міста, нехай купують нарізки, фрукти, напої. Ми звичайно приготуємо, але лише зо два блюда і все.
Після того я склала меню і зателефонувала до кожного і повідомила нововведення у наші святкування. Кожен з них вислухав без якихось висловлювань. До мами не довелося телефонувати, вона сама мене набрала, вже хтось пожалівся. «Ліда, це ще що за видумки? Це де ти бачила, щоб гості зі своїми харчами ходили.» сказала вона мені. «Мамо, я вже не пам’ятаю коли я в них в гостях була. Раз не хочете разом готувати стіл, то давайте по черзі до кожного на свята збиратися. До речі, з тебе холодець і налисники.»
І що ви думаєте, за день до свята мені поприходили повідомлення, що в кожного якісь справи. Тобто до нас приїхати й прийти не зможуть. Прийшла лише мама, і то з пустими руками, навіть внучці нічого не принесла. Посиділа пів години, подивилася на майже порожній стіл і сказала, що немає настрою на святкування, попрощалася й пішла.
Ми зустріли Новий рік у трьох: я, чоловік і наша Софійка. І хоч на столі були лише картопля з м’ясом, салат, нарізка та торт, це було найкраще свято.
