Ми з чоловіком живемо вже майже два місяці окремо. Ви, можливо, подумаєте, що це все через страшний скандал з вагомої причини, або, не дай всесвіте, через подружню зраду. Але ні. Все через двері.
Розповідаю, як було діло. Я прийшла з роботи дуже втомленою, адже ми працювали над новим проєктом, а замовник був дуже прискіпливим та давав багато незрозумілих правок. Заходжу до квартири, відчиняю двері до ванни та розумію, що з ними щось не так і вони поганенько тримаються. Телемпаються дуже, іншими словами. Наче от-от відпадуть.
Їх вже ремонтував мій батько, тому до цього часу все було добре. Тому я попросила чоловіка, який вже декілька тижнів сидить без роботи, адже з минулої його звільнили, щоб він полагодив двері. Я би, може, й сама це могла зробити, але тоді в мене не було сил після важкого робочого дня ще й двері лагодити.
Мені слід було насторожитись, коли чоловік взяв молоток та викрутку. Але в підсумку ми отримали зламані двері, які вже легше поміняти, ніж поремонтувати. Я сказала чоловіку, щоб він лишився тих інструментів, бо зробив лише гірше, а я згодом замовлю майстра й двері.
Реакція мого чоловіка? Він хутко схопив телефон, гаманець, вдягнув курточку та вибіг з квартири. І вже два місяці живе в своєї мами. Свекруха того ж вечора подзвонила мені та облаяла мене як тільки могла.
– Як ти насмілилась називати мого сина нездарою?! Та ти навіть пальця на його нозі не варта! Тут кращих за тебе кандидаток сотні! Так і знай!
Ось так вийшло, що я стараюсь для сім’ї, один раз попросила поремонтувати щось, а коли не вийшло не скандалила, а спокійно попросила залишити цю справу та замовити спеціаліста – і вуаля! Я ворог всіх і вся. Ще й пальця на нозі чоловіка, який ображається та чекає на мої вибачення вже другий місяць, не варта.
Веселе в мене, виявляється, життя.
