Все своє життя я працювала вихователем у дитячому садочку, потім стала вчителькою молодших класів. Після чергового підвищення кваліфікації змогла викладати літературу у старших класах. За всю мою кар’єру я лише одного разу взяла клас під своє керівництво. З тими дітьми я пройшла весь шлях від п’ятого до одинадцятого класу. Що тільки за цей час не траплялося. Скільки разів я червоніла за своїх учнів у кабінеті директора чи завучі з виховної роботи. Було навіть таке, що й у поліцію викликали. Загалом сумувати не було часу.
Зате зараз, коли я вже на пенсії, мені дуже приємно гортати сторінки їхнього випускного альбому та дивитися у ці обличчя, які для мене назавжди залишилися сором’язливими п’ятикласниками. Навіть зараз, коли зустрічаю когось з них у місті я не можу повірити, що вони так виросли й що пройшло вже стільки часу.
Нещодавно разом з подругою та колишньою колегою, яка й досі працює у школі ми пили каву й вона мені розповіла, що їй дали новий клас в якому навчається син її колишнього учня.
– Що тобі говорити. Гени пальцем не задавиш. Який був батько таким вийшов й син. Ох, здається мені, що матиму я з ним проблем. Пощастило ж мені на старості років.
Я була здивована такими словами подруги.
– Як? Ти віриш у ці небилиці про те, що діти неодмінно стануть такими як й батьки?
– Ну звісно ж. А ти, що ні?
– Зараз я розповім тобі одну історію й гадаю, що ти зміниш свою думку. Пам’ятає той клас де я була класним керівником. Так ось, навчався там один хлопчик. Прізвище я тобі скажу потім. Нехай це буде для тебе сюрприз. Звали його Сергій. Він був з бідної та не зовсім пристойної родини. Тато потрапив у тю _рму ще до його народження, потім його випустили й за місяць він повернувся. Хлопець його навіть й не знав. Мама працювала на місцевій взуттєвій фабриці аж поки не почала заглядати у пл яшку. Спочатку її жаліли заради сина та тримали, але коли вона собі дозволила прийти на роботу ледь тримаючись на ногах, то в той же день отримала розрахунок. Сергій в той час навчався вже у шостому класі. За твоєю логікою можна було б сказати, що й він має піти тим же шляхом, що й батьки. Але серед усіх хлопців класу він був самим спокійним. Завжди виконував всі завдання. Відмінника з нього не вийшло, але по всім предметам він тримав постійну планку задовільно. Говорили, що він навіть після школи підробляв вантажником на місцевому ринку.
– Всі вони такі поки маленькі.
– Е ні. Після школи він вступив до технікуму. Став ветеринаром. Згодом відкрив власну клініку. Й зараз ти знаєш його як нашого мера міста. Ось так. Щороку він вітає мене з днем народження та днем вчителя.
Подруга не знала що відповісти.
