Як Тарас у п’ятдесят шукав наречену на сайті знайомств
Тарас Петрович Коваленко, п’ятдесят років, неодружений, сивобокий власник високого, як сам стверджував, інтелекту та дуже специфічної харизми, сидів у старому кріслі у своїй однушці на околиці Києва та гладив кота Барсика. Того самого Барсика, який, судячи з його вигляду та нахабного погляду, давно мріяв втекти від господаря, але терпів його з жалю. Життя Тараса останніми роками йшло під укіс. Роботи не було, перспективи — мряка, а інтер’єр квартири складався лише зі старого серванта, потертого дивана та килима, що прикривав жахливу тріщину в підлозі.
Та в цей день доля знову дала про себе знати. Тарас, роздумуючи над чашкою чаю з пакетика, раптом вирішив, що час знайти своє щастя. Ні, не якесь абстрактне, а справжнє — у особі багатої та гарної жінки. Бо, як казала його формула успіху: «Дай мені заможну дружину — і я поверну собі гідність». На роботу влаштуватися він так і не зміг, але навіщо, якщо можна відразу рухатися до вже готового життя — з домашньою кухнею, затишком і побутовою технікою останньої моделі?
Він увімкнув ноутбук, знайдений колись на смітнику, зайшов на популярний сайт знайомств і створив анкету. Справа пішла жваво, хоча й з часткою фантазії. На головному фото Тарас предстанув аніяк, а… красенем, завантаженим із Інтернету. Високий, підтягнутий «Аполлон» у розкішному костюмі з айфоном останньої моделі в руці дивився на всіх потенційних панночок з екрана. У анкеті він написав таке:
Ім’я: Тарас Коваленко.
Вік: 38.
Рід занять: підприємець, власник бізнесу.
Хобі: відпочинок на яхті, кулінарія (справжній майстер!), читання класики.
Мета знайомства: серйозні стосунки з гарною, стрункою жінкою. Цікавлять лише заможні пані, які не претендують на моє житло.
«Оце так солидний мужчина», — із задоволенням подумав Тарас. «Зараз усі почнуть писати».
І вони справді писали. Правда, не зовсім ті, кого він хотів. Замість заможних і витончених красунь йому писали жінки, для яких «заможність» — це три коти, в’язана шаль і робота на касі в супермаркеті. «Ні, мої дорогі, не для вас я тут», — похмуро говорив собі Тарас, ігноруючи повідомлення. «Мені потрібна богиня з грошима».
Та переломний момент настав, коли йому написала Оксана, 41 рік. На фото — красива брюнетка з посмішкою на мільйон гривень у елегантному костюмі. «Щось у ній є», — подумав Тарас. «Може, це вона, моя доля?»
— Тарасе, добрий день! Цікава анкета. Ви справді захоплюєтесь кулінарією?
— Звісно! Обожнюю творити шедеври на кухні. Ви знаєте, як приготувати рататуй? Це вершина смакового задоволення, — відповів він, украдця попиваючи звичайний чай із шматочком хліба.
Година спілкування — і Оксана погоджується на зустріч. Це був справжній успіх. Тарас кинувся готуватися: вичистив костюм, який вдягав ще на весілля брата у дев’яносто п’ятому, виголився і припудрив рідке волосся тальком, щоб здавалося, що його більше. Зустрітися вони домовилися в невеличкій кав’ярні.
На зустріч він прийшов на десять хвилин раніше (хоча й на маршрутці) і сів за столик біля вікна. Оксана справді виявилася розкішною: струнка, з доглянутими руками та жіночною фігурою.
— Добрий день, Тарасе, — привітно сказала вона, але, придивившись, легенько прищулилася. — Ви виглядаєте… е-е… зовсім не так, як на фото.
Тарас заздалегідь приготував відповідь:
— Та знаєте, це все камера. Вона мене завжди спотворює! В житті я набагато, гм… харизматичніший.
— Розумію, — сказала вона, недовірливо оглядаючи його.
Розмова йшла важко. Оповіді Тараса про бізнес викликали у неї плутанину:
— А чим саме ви займаєтесь? — запитала вона.
— Це складно пояснити. Знаєте, стартапи, інвестиції… Зараз у нас фаза «тихої реалізації», так би мовити.
Вона кВона ківнула, але в її очах читався бажання швидше піти, і лише Барсик, дивлячись на свого господаря, тихо муркотів: «А може, варто було справді знайти роботу, а не шукати золоту рибку?».
