Садочок. Молодша група. Діти одягаються на прогулянку. Василько, якому щойно виповнилося три рочки, ніяк не може взутися в черевики. Молоденька вихователька намагається йому допомогти.
Малий спочатку пробував сам. Ніжку вставляв і так, і сяк. Ніяк не вдавалося. У коридорі на виході вже чекала вся група. Людмила Іванівна підійшла до хлопчика, насилу присіла, бо вузькі джинси не зовсім сприяли присіданням. Аж рум’янець вилився на обличчі! І все-таки, після кількох зусиль, одягнула один черевичок.
Василько ступив на ніжку і промовив, що не той черевик. Справді – одягнула лівий черевичок на праву ніжку.
Людмила Іванівна стягує з ноги черевика. Вже завченим рухом одягає його знову. Звичайно, при цьому доклала знову чимало зусиль. Опісля з таким же потом одягає другий. Малий глипнув на ноги і випалив:
-Ці черевики не мої!
Вихователька вже наче після сауни стягує з малого обидва черевики і поглядом шукає інше взуття. Тим часом Василько завершує думку:
-Це черевики мого брата. Мама казала їх доношувати.
-Хух, – вихователька вже втрачає терпіння. Випиває склянку води. У неї вже почалася сіпатися щока. Вона видихає і береться знову взувати малого.
Терпіння уже на межі. Вона подумки звільняється з роботи і їде на заробітки в Польщу на збір полуниці.
Малий намагається хоч якось допомогти виховательці, хоч час від часу голосно ойкає від напруження. Людмила Іванівна не здається. Піт тече вже градом з її чола, стікаючи брудними від туші струмочками по її напудреному личку.
Усе – малий взутий! Залишилося лише одягнути шапочку і рукавички. І тут Василько тихенько каже, що вони в черевиках…
Вихователька знесилено присідає на стілець.