Як він міг? Мама померла всього кілька місяців тому, а він уже привів у дім цю…
Оленка бігла зі школи, весело розмахувала мішком із змінним взуттям. Рюкзак бив по спині, але вона не звертала на це уваги. Сьогодні вони з татом йдуть до театру!
Вона влетіла в передпокій і одразу зрозуміла, що тата немає вдома — на вішалці не було його пальта. Настрій миттю впав. Потім Оленка здогадалася, що до вистави ще понад дві години. «Тато обов’язково прийде, вони встигнуть», — переконувала вона себе.
Роздягнувшись, дівчина почала чекати, то й діло поглядаючи на годинник. Зазвичай стрілки повзли повільно, але сьогодні вони ніби спеціально прискорювали хід, а тата все не було. Так і запізнитися можна. А якщо він не прийде, забув, чи його затримали на роботі? Оленка сиділа, як на голках. Її терпець добігав кінця, коли в замку повернувся ключ. Вона стрілою кинулася в передпокій.
— Нарешті! — видихнула Оленка. — Я чекала-чекала, так і опізнитися можна, — докорячим тоном вимовила вона, ще не відійшовши від тривалого очікування.
Тато неспішно зняв пальто, залишившись у суворому темно-сірому костюмі, гладко зачесав волосся, хоча вони й так лежали ідеально. Оленка пишалася батьком. Завжди підтягнутий, охайно виголений. Від нього приємно пахло чоловічим одеколоном, завжди однаковим.
Однокласники скаржилися на батьків: хтось був занадто строгий, хтось пив. А ось Оленчин тато не вживав алкоголю й даремно не лаяв доньку. Якщо й дорікав, то справедливо, без крику й погроз. Оленці батьки мало що забороняли, та й вона не вимагала зайвого. Піти з татом удвох, наприклад, до театру, — для неї це було найбільшим щастям.
Дівчина пішла в батька: така сама струнка, з гострими рисами, великим прямим носом і сірими очима. Краще б, звісно, у посмішну, курносу й світловолосу маму. Але батька вона вважала ідеалом, на її думку, він був красивим, хоч сама до себе так не ставилася. Проте тато називав її красунТато називав її красункою, принцесою, лялечкою — хіба так називають некрасивих дівчат?
