Анатолій познайомився з Тетяною на дні народженні товариша. Їй було двадцять сім. Сиділа за столом і дивилася на нього своїми великими й бездонними, як небо, очима. Одягнута вишукано – в елегантну синю, але стриману сукню, туфлі на невеличких підборах. Анатолій навіть спочатку подумав, що вона донька якогось багатого чиновника. Але ж ні – Вікторія, дружина його друга, заперечила його здогадки:
– Танька звичайною медсестрою працює. Ми з нею у медичному училищі разом вчилися. Так і залишилися подругами. Кума вона наша. Хрестила Олесю. Якщо тобі цікаво, незаміжня. На горизонті нікого не передбачається.
Анатолій цілий вечір спостерігав за Танею. Скромні, ввічливі дівчата у наш час – велика рідкість. Поводила себе, наче панянка. Здавалася неприступною та байдужою, а надто тоді, коли відмовила Анатолію провести себе додому чи дати номер телефону.
Чоловіку Тетяна запала у душу. Він шукав зустрічі з нею. І, нарешті, домігся, щоб Віка з Богданом влаштували їм ще одну зустріч. Толя намагався підкорити Тетяну не один місяць: квіти, подарунки, романтичні вечері. Зрештою, дівчина відповіла йому взаємністю.
Це була прекрасна пара: обоє вродливі, хазяйновиті, добрі. Анатолій зрозумів, що Тетяна – половинка його душі. Запропонував їй руку і серце. Вона не відмовила…
…Після весілля чоловік жодного разу не пошкодував, що одружився з Танею. Вона стала зразковою дружиною. У квартирі завжди порядок, одяг завжди чистий та випрасуваний, вечеря – справжній бенкет. Тетяна виявилася вправною господинею. З ним була щирою та ніжною. Ніколи не пиляла та не бурчала. Не жінка – а подарунок долі!
Одне лише дратувало Анатолія – дружині доводилося дуже часто у нічні зміни заступати. На роботу проводжати й зустрічати себе не дозволяла. Дуже впертою у цьому плані була. Він і просив її, щоб відмовилася від нічних змін. І так майже щодня працювала, а у чоловіка теж робота високооплачувана була. Та Тетяна не хотіла цього робити.
Незабаром у них дитинка з’явилася. Таня народила чудову донечку, яку назвали Софійкою. Вона була схожа на маму: світле волосся та такі ж блакитні великі оченята, що, здавалося, відображають у собі весь світ. А дружина ластівкою кружляла над донечкою. З рук її не спускала, а як Софійка підросла, розвивала в дитині усі найкращі якості.
Минуло вісім років. Софійка вже й до школи пішла. Все добре було у їхній родині. Однак Тетяна ще частіше почала виходити на нічну роботу. І на заперечення Толі не зважала.
Якось зустрів Анатолій друга дитинства. Не бачилися вони років з десять. Зайшли до кав’ярні, розговорилися про те, про се.
– А я одружився. Дружина у мене Таня. – розповідав Толя.
– Це чудово. А я досі холостякую. – посміхнувся Дмитро.
– Донька є. Вже до школи цьогоріч пішла. Зараз покажу… – Толя вийняв з гаманця світлину. – Ось моя найкраща родина!
Посмішка Дмитра кудись раптово зникла. Він дивився на знімок, округливши очі. А потім тихо промовив:
– Знаєш що, Толю… Я можу помилятися… Але, здається, твою дружину я знаю.
– Звідки це, цікаво?
– Я бачу її у нашому районі вже не перший рік. Пов _ією вона підробляє…
В Анатолія наче серце обірвалося. Він згарячу зацідив Дмитру по обличчю.
– Бути цього не може! Ти помиляєшся!
Та все ж таки слова друга не давали йому спокою ні вдень, ні вночі. Він вирішив прослідкувати за дружиною, коли вона в черговий раз пішла у нічну зміну.
Виявилося, що Дмитро не помилився. Таня попрямувала у протилежну від лікарні сторону. Сіла в таксі. Вийшла на зупинці району, що вказував Дмитро, зайшла у місцеве кафе. Толя чекав…
Через двадцять хвилин з закладу вийшла Таня. Але не зовсім така, якою він звик її бачити. Коротка червона сукня, чорні панчохи, червона помада. Вона попрямувала у сторону парку. Анатолій не вірив своїм очам, але продовжував слідкувати. Зовсім скоро до його дружини підійшов якийсь молодик.
Ось тоді Толя і стримався. Він побіг до Тетяни.
– То це правда? Ось які у тебе нічні зміни! Як ти могла? Скільки років ти мені брехала?
Таня винувато опустила свої очі:
– Вибач, так треба було…
– Ми ж у достатку наче… Навіщо тобі це потрібно?
Вони посварилися і розійшлися у різні сторони. Таня не повернулася ні вранці, ні ввечері, ні наступного дня. Толя ходив її шукати. Але біля парку стояли різні дівчата, та його дружини там не було.
А пізніше стало відомо, що Таня потрапила до реанімації. У неї було перед _озування.
Толя стояв під стінами лікарні та розмірковував: «Як він міг не бачити того, що відбувалося з його дружиною? Як не помічав цього?».
Виявилося, що Тетяна ще до заміжжя вела подвійне життя. Як вона поєднувала його – тільки Богу відомо. Вдень на роботу ходила, була зразковою дружиною та матір’ю, вночі – пристрасною та вульг арною пoв _ією.
Толя розпитував дівчат, які разом з його дружиною працювали нічними метеликами. Вони повідомили йому, що у Тані важке дитинство було. Вітчим та мати не подарунок були. Брат залишився у неї. Десять років тому він зламав шию. Таня якимось дивом відправила його у хоспіс за кордон. Щоб оплачувати реабілітацію брата, їй довелося працювати пов _ією.
Толя сидів біля реанімації і думав про Таню, і про їхнє життя. Як же бути тепер далі? Та його думки перебив лікар, що викликав його до ординаторської. Він повідомив стр ашну звістку: дружини сьогодні не стало.
Чоловік заплакав. Як же так? Як його щасливе та ідеальне життя, зразкова сім’я зруйнувалися в одну мить?
