Наташа згадувала своє сімейне життя. Вони з Вадимом одружилися дванадцять років тому. Здавалося кохання на все життя. Спочатку так і було. Але згодом, коли через два роки народилася донечка Настя, якось пристрасть стихла. Жили заради дочки, щоб у неї була повноцінна сім’я. Але між собою Наташа і Вадим відчували прохолоду. Чоловік більше часу проводив з друзями, ніж із сім’єю. Тому не дивно, що дружина також віддалилася.
Коли Насті виповнилося три роки, Наташа вийшла на роботу. Настав такий час, що вони з чоловіком майже не бачилися. Дружина після роботи йшла в дитячий садок за донечкою, і з нею йшли до бабусі провідати, чи подругу зустрінуть, посидять разом. Додому повертаються пізно увечері, коли потрібно лягати спати. Наташа не помічала, що інколи Вадим не ночує вдома. Але їй все одно, живуть як сусіди і не більше.
Після дванадцяти років життя, Наташа вирішила поговорити з Вадимом про розлучення. Настя підросла. Вона все розуміє. Видимість сім’ї більше не потрібна. Тим паче, тато зовсім не звертає уваги на донечку. Не цікавиться чим живе дівчинка, що любить, які в неї мрії. Він навіть не знає з ким дружить Настя. Як вона вчиться? Хто в неї вчителі, і взагалі, якби запитати про життя доньки, то Вадим не знає відповіді.
Але на розлучення чоловік погодився відразу. Він проговорився, що в нього є кохана і не одна. І поставив умову розміняти квартиру. Адже йому потрібно десь жити. Наташа такого не чекала. Як він може претендувати на квартиру, коли це їй подарували батьки ще до весілля. Але Вадим і слухати не хоче. Навіть те, що в нього дочка, буде тіснитися з мамою в одній кімнаті, йому байдуже. Адже квартира двокімнатна. Наташа вирішила боротися до кінця. В суді відстоюватиме їхні з Настею права.І хоча суди розтягнулися вже на пів року адвокат запевняє, що все буде добре і квартира цілком залишиться у Неї
