«Який же він став гарний. Якби трохи багатший був, престижну роботу мав – я б, мабуть, у кохання впала», – подумала Оленка.
«Ну, Іване, тримай оборону. Що трапиться – телефонуй. Я ж не на Місяць, під рукою буду», – сказав Тарас, подаючи руку своєму заступнику та другу.
«Зрозумів, не хвилюйся. До речі, ти так і не сказав, куди впуск береш. До Єгипту чи, може, Болгарії?» – Іван стиснув його долоню.
«Не казав? До мами їду. Дах лагодити, паркан підправляти. Батько за домом доглядав, а як пішов – все й посипалось. Не пам’ятаю, коли востаннє з вудкою на річці сидів».
«Я взагалі ніколи не рибалив. Міська дитина. Навіть заздрю тобі», – зітхнув Іван. «Приїдеш – розкажеш», – крикнув він у спину Тарасові.
Радіючи, що вже завтра опиниться далеко від шумного, задимленого міста, обійме маму, вдихне свіже повітря дитинства, Тарас їхав додому й усміхався.
Вирос він у маленькому селі. Мати – вчителька, батько – будівельник. Тарас часто допомагав батькові, умів усе робити. Тато мріяв, що син піде його стежкою, але Тараса вабили машини, комп’ютери, нові технології. Вчився легко. Коли закінчив школу, заявив: «У селі робити нічого. Хочу їхати до Києва, досягти більшого, ніж бути будівельником, як батько».
«Як це нічого?» – сердився батько. «Село росте, будівельники завжди потрібні. Не зголоднієш. Хочеш – сучасний дім зведемо? Оженишся, дітям просторо бігати».
«Ще зарано про весілля. На ноги спершу стану», – відмахувався Тарас.
Батько бурчав, а мама тихо заспокоювала:
«Не підрізай йому крила. Нехай пробує. Він у нас розумний, ще пишатимемось ним».
Батьки дали трохи грошей – і відпустили сина штурмувати столицю. Тарас вчився в університеті та підробляв на будівництві. З часом досяг усього, про що мріяв.
У школі закоханий був у Оленку – смішну, курносику дівчину. Вона зірок із неба не зривала, мріяла про власний перукарський салон. У кожного була своя мрія. Так і роз’їхалися в різні міста, сподіваючись колись зустрітися.
Коли Тарас приїжджав доІ ось тепер, дивлячись у вікно потяга, він усміхнувся, бо зрозумів, що справжнє щастя – це не дорогі машини й салони, а можливість бути собою й знайти того, хто полюбить тебе самого, а не твої гроші чи статус.
