«Та як вона могла?! Не запитала, не порадилась! Ну як таке взагалі в голову могло прийти: прийти в чужу квартиру й поводитися, наче господиня! Без жодної поваги! Боже, за що мені це? Все життя тільки нею й займалася і ось тобі подяка! Вона ж мене і за людину не тримає! Ніна витерла сльози, що вже котилися по щоках, їй, бачиш, моє життя не подобається! На свою б подивилася сидить у своїй однокімнатній і думає, що вже за щастя впіймала. Ні чоловіка нормального, ні роботи пристойної: та віддаленка якась. На що вона живе? А ще мене розуму вчить! Та я вже давно пережила те, про що вона тільки починає думати!»
Ця думка буквально підняла Ніну з крісла. Вона пішла на кухню, поставила чайник, підійшла до вікна.
Виглянула на сяючий ліхтарями Київ, та й знову заплакала:
«Всі люди, як люди: до Нового року готуються, а в мене взагалі не свято Зовсім сама, як палець»
Чайник закипів, а вона навіть і не помітила, так поринула у спогади
Їй було двадцять, коли її мама в 45 народила ще одну дитину.
Тоді вона дуже здивувалась: навіщо мамі ще така морока?
Не хочу, щоб ти лишилась зовсім одна, пояснювала мама, от коли маєш сестру це так круто! Зрозумієш потім.
Я й зараз розумію, відказала тоді Ніна байдужим голосом, але знай: я з нею носитися не буду. У мене своє життя.
Вже не зовсім своє, посміхнулась мама.
Слова мами виявились пророчими. Маленькій було всього три, як не стало й мами Тато помер ще раніше.
Вся турбота про сестричку лягла на Ніну, яка, по суті, Наталці маму замінила. Вона до десяти років її тільки так і кликала «мамою».
Так і не вийшла Ніна заміж. Причиною тому була не сестра просто не зустріла свого єдиного чоловіка. Та й де було? Нікуди не ходила, розваги їй були нецікаві: дім-робота-сестра, дім-робота-сестра
Подорослішала миттєво і все життя віддала Наталці: підняла, вивчила.
Тепер Наталка вже доросла, сама живе, заміж збирається.
До Ніни приходить часто: дуже вони близькі, хоч різні і за віком, і за характером.
Ніна все життя економна, все береже, все жаліє викинути. Квартира схожа на склад і халат десятирічної давнини знайти можна, й старі квитанції ще з девяностих.
На кухні тріснуті чашки, побиті каструлі з облупленою емаллю, сковорідки без ручок. Все те давно не користується, а на викид жаліє. А раптом треба стане?
Ремонту не робила сто років не тому, що гривень немає, а тому, що шпалери, мовляв, ще цілі.
Звичка економити на собі й комфорті заради сестри зробила своє.
А Наталка інша легка, життєрадісна. В неї вдома простір, немає ніяких старих завалів, тільки те, що треба.
Навіть правило таке придумала: «Якщо річ за рік не знадобилася треба попрощатися!»
Через це в квартирі Наталки дихається легко, затишно й сонячно.
Скільки разів вона переконувала Ніну:
Давай у тебе зробимо ремонт, речі переберемо, а то для тебе самої тут місця не лишиться!
Я нічого не буду викидати і змінювати не хочу, відказувала Ніна, ні ремонту мені не треба!
Як не треба? Ти подивись на свою передпокій! Цим шпалерам уже сорок років! Тут заходиш, як у підвал. А від цього хламу стільки енергії йде, ти навіть собі не уявляєш! Так можна і захворіти, не здавалася Наталка.
Та Ніна стояла на своєму.
І от тоді Наталка вирішила: зроблю ремонт власноруч! Нехай Ніна побачить різницю між тим, що було, й тим, що стало.
Вибрала для сюрпризу саме передпокій там мало меблів і непотрібного.
За тиждень до Нового року, коли Ніна була на зміні (працювала позмінно), Наталка з нареченим прийшли (у сестер були ключі одна від одної), переклеїли шпалери: замість похмурих ніжно-зелені з золотистим візерунком.
Потім усе склали на місця, бо Наталка не хотіла сама викидати Нінині речі, і пішли.
Нічого не підозрюючи, Ніна повернулась додому й відразу злякалась думала, що помилилася дверима. Перевірила номер квартири. Все правильно
Зайшла вдруге.
І все зрозуміла.
Наталка!
Ну як вона могла?!
Ніна набрала номер сестри і влаштувала неабиякий скандал, поклавши слухавку на гудок.
Через півгодини Наталка сама прийшла.
Тебе хто просив?! зустріла її Ніна.
Нінусю, я просто хотіла зробити сюрприз. Ти подивись, як класно: все чистенько, просторо, захищалася Наталка.
Не смій у моїй хаті хазяйнувати! не могла зупинитися Ніна.
Слова сипалися, як град.
Наталка не витримала:
Все, годі з мене. Живи, як знаєш. Мене тут більше ступати не буде!
Що, правда в очі коле?! Втікаєш?
Мені просто тебе шкода, тихо відповіла Наталка й вийшла…
І вже тиждень не дзвонить. Так довго вони ще не ображались одна на одну. До того ж до Нового року рукою подати. Невже справді зустрічатимуть порізно?
Ніна вийшла у передпокій, сіла на табуретку.
«А і справді місця стало більше, подумала вона і уявила, як Наталка з Сашком клеїли ті шпалери, старалися складочки ніде немає, як уявляли її здивоване обличчя. А я чого так вибухнула? І справді ж краще. Світліше. І на душі тепліше. Може, сестра права?»
Раптом задзвонив телефон
Нінусю, почула вона по той бік Наталку, та плакала, прости мене Я не хотіла скривдити, я ж навпаки порадувати
Та що ти, рідна, та я вже давно не злюсь, і сама Ніна вже розчулилася, і вибачати тобі нічого: все правильно зробила, а шпалери чудові.
А після свят почнемо й завали мої розбирати. Якщо ти не проти.
Та звісно не проти! І допоможу з радістю! А сьогодні? Сьогодні ж такий день Я не знаю, як Новий рік без тебе зустрічати
Я теж
Тоді збирайся, вже радісно затараторила Наталка, у нас усе готово: і жива ялинка, і гірлянди, і свічки все, як ти любиш. І не метушись я вже майже все приготувала. Бо тебе знаю: почнеш бігом скуповуватися. Я до останнього вірила, що ми помиримось і будемо разом Новий рік святкувати. Збирайся спокійно, Сашко за тобою заїде.
Ніна ще раз підійшла до вікна. Тепер на святковий Київ вона дивилася зовсім іншими очима.
Дивилася і думала: «Дякую тобі, матусю За сестру»Вперше за багато років у грудях Ніни стало не порожньо, а затісно від радості. Вона швидко дістала свою найулюбленішу сукню ту, що берегла «на особливий випадок», взяла святкову коробку цукерок і вийшла з квартири, притуляючи кулак до грудей, щоб розбушуване серце не вискочило назустріч зимовому вітру.
У холі її вже чекав Сашко з величезним пакунком мандаринів і теплими обіймами. Коли вони спускалися ліфтом, Ніна помітила у зворотному дзеркалі свою посмішку дитячу, беззахисну і таку справжню, що хотілося сміятися й плакати водночас.
На вулиці дошкуляв морозець, але в душі було тепло, ніби хтось натомість запалив справжню гірлянду. Здавалося, що саме сьогодні починається новий відлік у її житті: не з оновленими стінами чи полицями, а з любовю, турботою і надією.
Коли за Ніною зачинилися двері Наталчиної квартири, в коридорі вже стояла пахуча ялинка й лунала добра музика. На зустріч побігла Наталка, простягнула обійми й, стиха всміхаючись крізь сльози, шепнула:
З Новим роком, Ніно.
І тебе, моя рідненька, відгукнулася Ніна, міцно пригортаючи сестру.
Той обійм міцно зшив усе, що шукало злагоди довгі роки, і нарешті минуле відпустило. Новий рік дійсно починався. І тепер у Ніни серед старих речей зявилося найцінніше друга молодість, яка пахла ялинкою, родинним щастям і безмежною сестринською любовю.
