Я знала, що життя на пенсії не цукор, але навіть уявити не могла, що перебуватиму у такій скруті.
Мої діти вже дорослі, мають свої сім’ї, до мене приїжджають нечасто, телефонують лише для того, щоб привітати мене з Днем народження та Новим роком, а так я телефоную сама. Частіше за все у них немає часу, щоб хоча б порозмовляти зі мною. Що з них візьмеш, вони молоді, енергійні, завжди кудись поспішають, мають багато справ. Не те, що ми, пенсіонери. Нам вже немає куди поспішати.
Щоб якось зводити кінці з кінцями я продаю те, що є у мене вдома: консервацію, сушені яблука, в’язані шкарпетки. Я їх колись зв’язала для своїх дітей та онуків, а вони відмовилися їх брати. Тож чому їм лежати та припадати пилом? Продам їх та матиму гроші на хліб.
Того дня у мене чудово йшла торгівля. Був час міжсезоння, коли батареї ще не увімкнули, але вдома вже холодно. В такий час в’язані шкарпетки дуже виручають, бо гріють вони дуже добре. Мій товар розійшовся на ура, навіть були такі клієнти, що запитували коли я зв’яжу нову партію шкарпеток. Я була дуже собою задоволена. Поряд був супермаркет, куди я й направилася, щоб купити собі харчів додому. “Сьогодні я куплю не тільки хліб, а й кефір та вафлі”, – раділа я про себе.
Я ніколи не беру кошик в супермаркеті, бо купую небагато. Цього разу я її теж не взяла. Так і носила всі товари в руках. Як тільки я зібралася йти до вільної каси, як мене відштовхнула якась огрядна пані. Мене аж віднесло вбік, кефір впав на землю, пакет порвався та його вмісти увесь вилився на підлогу. До мене підійшов адміністратор та почав мене заспокоювати, мовляв, я можу взяти собі новий кефір, а за цей мені платити не потрібно.
Це почула та пані, яка мене відштовхнула та через яку це сталося, вона почала обурюватися вголос:
– Скрізь цим пенсіонерам потурання. А якби я це зробила, то мусила б платити за зіпсований товар.
Мені стало лячно, що через мене здійнялася така буча та я сказала адміністратору, що розрахуюся за зіпсований кефір, молодий чоловік сказав, що не потрібно, а потім звернувся до тієї жінки:
– Як Ви можете таке казати? Невже не розумієте який зараз малий розмір пенсії? А якби до Вашої мами хтось так говорив, приємно Вам було б?
Жінка раптом замовкла та сказала:
– Моєї мами вже немає в живих.
Слова адміністратора наче привели її до тями, вона почала просити у мене пробачення та запропонувала заплатити за мене на касі. Я спершу хотіла відмовитися, але жінка наполягла та ще й запитала чи не потрібно мені ще чогось з продуктів. Я не хотіла нахабніти та сказала, що цього досить. Жінка посміхнулася та сказала, що вона зараз за мене заплатить, а ще попросила її почекати. Я подякувала та стала біля комірок в очікуванні тієї жінки. Вона представилась Оксаною.
Через декілька хвилин Оксана вийшла, перед собою котила цілий візок продуктів, сказала, що це все мені. Я аж розплакалася від несподіванки:
– Дуже Вам дякую, але як я це все довезу додому?
– Не хвилюйтеся, я на автомобілі, підвезу Вас.
Оксана підвезла мене додому, дала мені свій номер телефону та сказала, що я можу звертатися до неї за допомогою. Я не знала як і дякувати їй та повідомила, що зв’яжу для неї шкарпетки. Оксана посміхнулася та сказала, що ми з нею домовились.
Харчів, яку купила для мене Оксана, вистачило мені на два місяці. Я віддала Оксані шкарпетки та ми потоваришували.
