Ми з чоловіком прожили разом чимало років. У нас було все: достаток, повага, підтримка, розуміння. Ми встигли нажити власну квартиру та автомобіль, часто їздили на відпочинки, ні в чому собі не відмовляли. Життя було, ніби казка, але вона швидко закінчилася…
Перший час після весілля ми не мали нічого. Я була з бідної сім’ї, тож мої мама з татом не мали змоги нам допомогти. А чоловікові батьки були трохи заможніші. І хоч він робив спроби чогось досягти, втім в чоловіка нічого не виходило. Тому Іван звернувся по допомогу до свого батька.
Він допоміг чоловікові відкрити власну справу та навіть дав на це кошти. Наші справи почали йти в гору, і звісно, всім, що мали, ми завдячували своїм батькам. Чоловік став спілкуватися з різними людьми. Ми ні за що не переймалися.
Купили двокімнатну квартиру та оформили її на двох. Тож я також могла спати спокійно, адже мала дах над головою. Бізнес теж був записаний на нас обох.
Згодом я завагітніла. Ми були безмежно щасливі цьому. Адже нам довгий час ніяк не вдавалося завагітніти. А потім на світ появилася наша донечка. Всю свою увагу та час я віддавала дитині.
Сімейним бюджетом керував чоловік. Я ж планувала повернутися на роботу. Мені вдалося швидко відновитися після пологів. Марічка росла тихою та чуйною дитиною.
Потім я завагітніла вдруге. І просиділа в декреті сім років. Нам вдалося продати нашу двокімнатну квартиру та придбати трикімнатну в новобудові. Бізнес чоловіка значно розширився. Все було просто чудово. Допоки одного дня він не виставив мене за двері. Просто зібрав мої речі у валізи та показав на вихід.
Мені було надзвичайно важко, я не могла зрозуміти, чому так. Дітей він мені не віддав. Але я раділа, що з батьком вони матимуть більше можливостей, аніж їм зможу дати я. Тоді я згадала, що маю право на частку бізнесу та квартиру. Але, як виявилось, чоловік повівся значно хитріше він заздалегідь переписав все майно на себе. По документах він власник всіх статків.
Я довго приходила до тями, допоки не взяла себе в руки. Подруга допомогла мені знайти роботу у весільному салоні. Зарплату я отримувала хорошу – на той час семи тисяч гривень цілком вистачало для нормального життя. Тож тепер я мала гроші на їжу і навіть могла дозволити собі нову одежину.
Діти підтримували зі мною зв’язок. Я дуже хотіла їх бачити, і часто через це плакала. Чоловік заборонив мені з ними бачитися. Тільки згодом я отримала від нього можливість проводити з ними годину в тиждень. І то під його пильним наглядом.
Я не могла зрозуміти, чому він зі мною так підло вчинив? Що я зробила не так? Досі не знаю, через що розпалася наша сім’я. Все ж було чудово. А тут…
Я помітила, як діти стали віддалятися від мене. А коли вони підросли, спілкування між нами звелося нанівець. Чула, що навчаються вони за кордоном, а чоловік тим часом міняє жінками.
Я довгий час нікого до себе не підпускала. Боялася знову обпектися. Допоки в моєму житті не появився Орест. Звичайний чоловік. Добрий, а головне – чесний зі мною. Він про все говорив прямо. Поряд з ним я відчувала себе спокійно.
Саме в цей момент колишній вирішив нагадати про себе. Він значно постарів. Чоловік мав усе, окрім сім’ї. Він довго просив вибачення, пояснюючи, що все зрозумів. Коли його друзі жили щасливо в сім’ях – він жив один у великій трикімнатній квартирі.
Але мені не було його шкода. Хоч, можливо, в моїй душі ще залишилася якась іскорка, але я не поспішаю вкотре бути зрадженою. З Орестом моїй душі значно спокійніше. Колишній колись покинув мене та залишив ні з чим. Я зараз десь глибоко в душі залишилася тільки ностальгія за тими хорошими моментами, які були. А було в нас чимало хорошого…
