З Іллею ми були одружені ось уже чотири роки. Зустрілися ми випадково, але я одразу зрозуміла, що він моя доля. Уже через місяць стосунків я ходила із каблучкою. Весілля робили пишне та на багато гостей. Я старалася бути хорошою дружиною. Готувала Іллі його улюблені страви, слідкувала за собою, щоб бути красивою для нього, з повагою ставилася до його батьків.
Жили ми окремо у просторій трикімнатній квартирі, що дісталася мені від батьків. Оскільки ми обоє працювали та мали чималий дохід, то частину грошей віддавали на допомогу свекрові та свекрусі. Вони люди старенькі, жили лише на пенсію, а ліки такі дорогі.
Я впевнено могла сказати, що щаслива, але будо те, чого нам точно не вистачало – діти. Спершу Ілля відговорювався, що треба пожити для себе. Потім він захотів дуже дороге авто, на яке ми копили цілий рік. Тепер вирішив ще щось придумати, поки я не змусила його сказати правду.
Видно він добряче розгнівався, бо не подумав перш ніж сказати:
-У мене вже є дитина!
Не знаю, як вам передати ті емоції, що я відчула у той момент. На думку прийшло лише одне – зрада. Чоловік якого я так кохала і з яким дійсно хотіла прожити все життя, обманював мене? Ілля здогадався, про що я думала, бо поспішив розповісти мені правду.
Як виявилося, коли ми лише почали зустрічатися, його колишня дівчина уже була вагітна. Вона розповіла Іллі про своє положення, але він все одно обрав мене. Усі ці роки він допомагав їй фінансово та бачився зі своїм сином. Батьки також знали про онука й сиділи з ним у вихідні дні. Я відчувала себе справжньою дурепою!
Після своєї проповіді Ілля заявив, що мати дитину дуже дорого, а ще одну ми не потягнемо. Ми? Я не маю своєї дитини, а те що він свого часу не насмілився взяти на себе відповідальність або розповісти мені усю правду – тепер не мої проблеми. Я наказала йому збирати свої речі та забиратися геть до своєї другої сім’ї. Але що ще можна було зробити у цій ситуації?
