Мій чоловік покинув мене з маленькою донечкою і подався гуляти з випадковими “друзями”. Ніхто з його величезної родини не підтримав мене, мало того, ще й звинувачували мене у всіх земних гріхах.
Ми познайомилися на вечірці у спільних знайомих. Андрій був на два роки молодший від мене, тому я не дуже звертала на нього увагу. Але він був завжди поруч, намагався сподобатися, був веселим і привітним. Спочатку я сприймала його просто як знайомого, але час йшов, Андрій не здавався і я почала звертати увагу на його залицяння.
Той день, коли я знайомилася з його родиною, я не забуду ніколи. В той час, поки його батьки оглядали мене з кислим виразом лиця, ніби не спеціально, а випадково, забігали його чисельні родичі: тітки, сестри, племінники, бабусі, а потім ще й дядьки, брати та дідусі. Мені здалося, що вони всі такі дружні та дуже хвилюються за долю Андрія. Але, як виявилося, мені це просто здалося. Насправді вони наче таргани в банці, деруться, сваряться, заздрять один одному і, подекуди, навіть не приховують своєї неприязні. Це я зрозуміла пізніше, коли вийшла заміж за Андрія.
Ми почали жити з його батьками, у них був великий будинок. Все ніби було добре, але я постійно відчувала невдоволення його батьків. То зачіска у мене погана, то фігура не така, то волосся якесь не таке, як треба. Я намагалася не подати знаку, але насправді мене це дуже ображало. Терпець мій увірвався, коли баба чоловіка при всіх родичах розкритикувала моє нове плаття. Мовляв, з моєю фігурою носити короткі плаття недоречно. Я, звичайно, образилася, змовчати вже не змогла. Я сказала, що на їхньому місці, я б переживала за свої фігури, а не обмовляла чужу. “Це моя фігура і вона мені подобається. А ви контролюйте свою фігуру”.
На наступний день я переїхала на орендовану квартиру. Андрій не дуже хотів переїжджати, але підтримав мене. Ми почали жити самі. Ми обоє працювали, гроші були. Через рік у нас народилася донечка. Вже тоді я побачила, що мій чоловік десь пропадає, в той час, як дуже був потрібний вдома. Але тут знову почали ходити всі його родичі. Типу, привітати із народженням донечки.
Мені дуже важко давалися такі візити, бо я відчувала втому. Погано спала ночами, бо донечка капризувала часто. Від того мій зовнішній вигляд не був бездоганний. Допомоги у мене не було, тому я змушена була справлятися сама.
Одного разу дитина прихворіла, тому я кілька днів не спала і не доглядала за собою. У кімнаті були розкидані дитячі речі. Несподівано прийшла свекруха і, не поцікавившись станом здоров’я внучки, почала мене картати за безлад у хаті. Казала, що я погана господиня, що не зможу добре виховати свою дитину. Потім почала висміювати мій зовнішній вигляд і тут я не витерпіла – вигнала свекруху з хати. “Якщо не хочете допомогти, то ідіть і більше не приходьте”.
З того часу почалися проблеми з чоловіком. Він покинув роботу, знайшов собі компанію і почав нове життя. Ми з донечкою йому стали непотрібні. Свекруха постійно наговорює на нас, налаштовує сина проти мене. Дивно те, що його родина радить покинути мене і запевняють, що він знайде собі кращу від мене.
Недавно Андрій забрав свої речі й пішов від нас. А я втомилася і не буду нічого змінювати. Хай буде так, як дасть Бог. У мене є моє маленьке сонечко.
