У нашому будинку живе жінка – мати шістьох дітей. Сім’я мал0забе3печена. Діти ходять впрог0лодь. Жінка щодня випрошує в сусідів, якщо не харчі, то копійку на них. Бо гол0д все-таки не тітка.
Як вийти з тої ситуації – не відомо. Діти ще зовсім дрібні, щоб залишити їх наодинці й іти працювати.
Люди по можливості діляться з ними харчами. Хто купить печеня, хто хліб, а хтось гроші дасть. Одягом по суті забезпечує сім’ю весь будинок – зносять до них в квартиру речі, з яких виросли їхні діти.
Мені, звичайно, шкода діток, тому, якщо можу, завжди намагаюся допомогти. Але ж у мене також нема зайвих грошей. Останнім часом перестала допомагати після невеличкої сцени з матір’ю цих діток.
Повертаючись додому, купила дві пачки макаронів – одну для себе, іншу – для голодних дітей. У під’їзді зустрілася з матір’ю діток – Настею і простягнула їй пачку з макаронами, а вона обурилася:
-Навіщо мені макарони? Дай гроші! Твої діти всі одягнені з-під голочки одразу. Гроші маєш.
-Я більше нічого тобі не купуватиму! Йди від мене. Це твої проблеми.
-У тебе є чоловік, а в мене нема! Ти дітей моїх обділяєш!
З того часу я перестала їй допомагати. Опісля зустріла сусідку Насті. Розпитала її більше про дітей, їх маму.
З’ясувала, що свого часу ця жінка була дуже симпатична. Вона мала чоловіка. З ним народила двійко дітей. Чоловік її любив, ледь не на руках носив. Але за нею внадився її колега по роботі, від якого вона завагітніла. Коли чоловік дізнався – кинув. І Настя пішла по руках. По суті кожного року в неї з’являлися нові мужчини. Дитину зробить і кидає. А вона не зупиняється, наче не розуміє, що так не можна.
Настя на дітей отримує допомогу. На харчування для дітей мало б вистачати. Але вона звикла просити. Це вже такий стиль життя.
Свого часу я їй пропонувала влаштуватися прибиральницею – в банку була вакансія. Робота з 6-ї до 9-ї години ранку і зарплата непогана. А вона відповіла, що прибиральницею працювати не буде. Люди й так їй дадуть на їду гроші. Навіть ти отримуєш пенсію, то могла б нам трохи допомагати.
Так ми відсторонилися від сім’ї Насті. Хай думає сама, як заробити і хай більше не нагліє.
Скоро ми з нею розсталися. Усе таки знайшовся добрий чоловік, який пожалів дітей і подарував їм хороший дачний будинок з ділянкою. Вони переїхали жити туди. Можливо, на ділянці Настя навчилася садити городину, щоб хоч щось було своє. Адже сусідів там близько так нема, щоб щодня випрошувати на хліб.
