Як я на співбесіду сходила. Сиджу і плачу на лавочці тепер

Останнім часом в моєму житті просто якась чорна смуга. Чоловік почав ходити наліво. Я про це дізналася, пробачити не змогла, розлучилася. У нас залишилося двоє дітей, вони залишилися зі мною. Чоловік настільки захоплений своєю новою пасією, що про дітей взагалі забув – не приїжджав ні побачитися, ні грошей на них взагалі не дає.

З роботи звільнили, було скорочення. У кишені залишилося кілька гривень буквально. Мені ж дітей за щось треба годувати. Мені всього 31 рік, а такий крах. Але я трималася як могла, намагалася не плакати і не засмучуватися. Все ж вихід є з будь-якої ситуації.

Джерело: zik.ua

Ось зайшла в інтернет, знайшла пару вакансій. Стала їздити по співбесідах. Як тільки дізнавалися, що у мене є діти, і що мені 31, відразу відмовляли. Я об’їздила вісім місць роботи і ніде мене не взяли. Ну скажіть, люди, хіба через таку життєву ситуацію я не маю права працювати? Діти мої, адже їсти хочуть.

В результаті приїхала додому, сіла біля під’їзду і плачу. Знаю, що сльози нічим не допоможуть, але хоч трохи стало легше в душі. Хоч трошки. Я вже не знаю, де вихід шукати. Сама з дитбудинку, звернутися за допомогою немає до кого. Вже якби взяли хоч підлоги мити – я б і то робила.

Підкажіть, що жінці робити у цій ситуації?

 

Оцініть статтю
Дюшес
Як я на співбесіду сходила. Сиджу і плачу на лавочці тепер
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.