Їхала я якось в потязі. Взяла собі місце в купе, бо мені не дуже подобається подорожувати плацкартом. Не хотілось слухати, як хтось хропе, діти верещать, а хтось їсть сухарики, що хімічним запахом тхнули на весь вагон.
Була в мене сусідка по купе. Доволі неприємна особистість. Не сказала б, що вона якось відкрито ображає, чи хамить. Але тактовність та повага до інших для неї слова невідомі. Вона може взяти твою річ незапитавши, а коли їй про це кажеш, то вона видає:
– Ой, а тобі що, шкода?
І всі аргументи відкидає. Не слухає та ігнорує, коли намагаєшся довести свою точку зору. Але найгіршим для мене було те, що вона брала мою пляшку з водою і пила прямо з неї, а не наливала собі в дорожню склянку, яку мала.
Я пояснювала їй, що мені неприємно, школи хтось п’є з моєї пляшки. Це негігієнічно та є ризик, що передадуться якісь хвороби. Тим більше в наш час.
Але те, що я їй доказувала, то як об стіну горохом. Не знала я тоді, що робити. Мене так дратувала її поведінка. Я вже, чесно, не хотіла нічого, лишень би ті п’ять годин, що нам залишилось їхати пройшли швидше.
Так як вона не зупинялась та пила з горла бутилки, я вирішила, що раз до неї не доходить словами, тоді буду пояснювати по іншому. Тоді в моїй голові зародився план, як провчити нахабу.
Я везла з собою багато різних спецій та прянощів. Купила на дуже атмосферному ярмарку. І серед спецій був вимушений перець чилі. Я пробувала його до того, як їхати в потязі. Пекло дуже сильно. Було великою помилкою лизнути напряму трохи перетертого перцю. Молока я тоді випила багато. Десь певно цілу пачку.
Я взяла перець та обтерла спецією горло пляшки, поки сусідка вийшла в туалет. Кришку теж обтерла, про всяк випадок. В мене ще була додаткова пляшка води в сумці, але її я вирішила не показувати.
Коли та прийшла, то одразу ж ринула до моєї пляшки води, щоб попити. Перед тим,як її почало пекти, вона гарно притулилась губами, обмазавши їх добряче об горло. Демонстративно, щоб мені надокучити, але я лише мило посміхалась і чекала, поки спеція зробить свою справу.
Коли ж її почало пекти, вона заволала та почала кричати на мене, що це таке, бо ж до того вона пила і все було добре.
– Я ж попереджала, що якщо пити з чужої пляшки не переливаючи в склянку, а з горла, то можна щось підхопити. Ви ж не послухали. А тепер маєте rep пес. Я ним таким ж способом колись заразилась від жінки, яка робила рівно так само. Але а не хвилюйтесь. Пекти довго не буде. Ліки недорогі. Єдине, що він тепер завжди буде в вашому організмі. Та якщо не будете хворіти, то проявлятись не буде.
Яка вона була перелякана! Це треба було бачити! Вона почала плакати, бо подумала, що це щось страшне. Не знала, що є люди, що не знають про цю хворобу.
Коли я виходила з вагону на вокзалі свого міста, я постукала її долонею по плечі на прощання і сказала:
– Про rep пес жарт, а от перець гарненько просік, чи не так?
Вона почервоніла від злості, а я хутко вийшла з купе.
