Уже в свої десять я любила допомагати мамі. Брат, як завжди, грався поряд або десь носився зі своїми друзями. Мама поралася на кухні – готувала вечерю.
День хилився ближче до вечора. Ось і тато повернувся з роботи. Втомлений, мовчки сів до столу і сьорбав свіжозварений борщ. Неподалік сиділа мама і я з братом.
Мама пропікала тата очима:
-Що, нині знову підеш?
-Піду, – спокійно відповідав батько, продовжуючи вечеряти.
-А може, вже припиниш оті походеньки. Глянь на себе. Вже не молодий, – наполягала на своєму мама.
Так, батько двічі на тиждень кудись пропадав з дому на кілька годин, а потім повертався щасливий і повен сил. Мама помітно нервувала. А він на це не звертав уваги.
-А куди йде наш тато? – зацікавилася я.
-До коханки іде. А потім ще вдома пісень наспівує, – знову невдоволено відповіла матір.
За такою розмовою закінчилася вечеря. Мама, як завше, і далі возилася на кухні. А тато почав одягатися в піджак і нові штани. Потім взув свої лакові туфлі, кинув нам слово на прощання і зник за дверима.
-Справді, куди ж пішов наш тато? – не вгавала я.
-Іди перевір. Уже не маленька.
Мені не треба було двічі казати. Я прожогом вискочила слідом за ним. Наздогнала вже майже у кінці вулиці, коли він майже скрився за рогом. Ось увійшов у двоповерховий будинок. Також відчинила важкі двері і подалася за ним. Він сходами піднявся на другий поверх і увійшов до великої зали.
Туди ж направилася гарно вдягнена жінка. Вона побачила мене, коли я нерішуче тулилася до стінки, роздумуючи, що робити далі.
-Заходь. Сміливо заходь, – промовила усміхнено до мене і пропустила поперед себе.
Я зайшла. Переді мною відкрилася велика зала, частково заповнена кріслами. Мій тато вже стояв на сцені. Я тихенько протиснулася поміж рядами і сіла в зручному для місці, щоб добре було видно мого тата.
Це був невеличкий драматичний театр. Тато почав виконувати арію. Його голос наповнював залу і, здавалося, піднімався у вись, десь аж до небес. Лице його було натхненне, очі світилися. Ось він стих. І залу накрили овації присутніх людей.
Мені було дуже приємно слухати, як співає мій тато. Такого співу я раніше ніколи від нього не чула.
Репетиція тривала більш як дві години. Я слухала батька, завмираючи серцем. Гордилася, що він у мене такий – справжній актор.
Звісно, що він мене також бачив. Адже людей на репетиції не було багато. Мабуть, і йому було приємно, що я з таким зачудуванням слухаю його спів.
Додому я поверталася разом з татом. Також почувала себе піднесено. Смакувала морозиво, яке купив мені тато. Його очі горіли. Тепер я зрозуміла, чого мама трохи сердилася. Вона ревнувала тата до театру, бо він тут по-справжньому загорявся. Він тут був щасливим.
