День на роботі був виснажливим. Кінець місяця – багато звітів, нарахування платні й таке інше.
-Хух, – кінець зміни. Можна додому й розслабитися, послухати музику чи прогулятися в парку з Ігорем.
Ігор – це мій коханий. У нас все йде до весілля, тому останній місяць живемо разом.
Дорогою додому купую фрукти (солодощі купила ще вчора) і уявляю, як я разом з Ігорем це споживаю, радіючи присутності одне одного.
Несподівано задзвенів мій телефон. Ігор повідомив мені, що у нього гості – приїхала сестричка.
Настрій, звичайно, пригас.
Коли зайшла в квартиру, Ігор сидів за журнальним столиком у компі, а гостя була в моїй кімнаті. Це викликало у мене ще більше роздратування. Хто ж їй дозволив?
Я заглянула всередину і отетеріла. Вісімнадцятирічне дівчисько сиділо на моєму дивані, тримало в руках моє дзеркало і мою улюблену помаду, якою вже встигло намазати губи.
Звичайно, я зціпила зуби і змовчала. Хоч мені дуже не сподобалася така поведінка гості.
-Добрий день, – знайшлося дівчисько, яку звали Оля.
Заходжу в кухню, ставлю чайник на плиту, відкриваю шухляду, щоб взяти печиво, а там – пусто.
У цей момент з’являється Ігор і повідомляє мені, що я завтра повинна провести екскурсію по місту для Олі. Мовчки глянула на свого коханого таким поглядом, що він перестав будувати плани, як я маю бавити його сестричку.
-До мене завтра зайде подружка, яка день тому повернулася з Канади, – резонно промовляю, здавлюючи емоції.
Не встигла я проснутися, як Оля вже красувалася перед дзеркалом, наче зібралась не на прогулянку містом, а вишуканий ресторан. Ігоря вже не було вдома.
-Я не можу з тобою піти. Ти уже доросла. Погуляй містом сама, – вирвалося у мене. – Гугл тобі в поміч.
Дівчина скривилася, наче проковтнула щойно кисличку.
-У мене нема грошей, – ледь не просльозилася.
-У мене також все на карточці. Погуляєш, повернешся додому, пообідаєш, – заспокоїла її і всунула в руки ключ від квартири.
Оля пішла геть незадоволеною.
****
За годину я вже сиділа в кав’ярні з однокласницею, з якою не бачилися, здавалося, пів життя.
Увечері на мене чекала вся сімейка мого нареченого – майбутня свекруха, сестра Оля і Ігор.
Вони одразу з докорами напосілися на мене, як я так могла саму дитину відпустити в місто. Ігор також вставив шпильку, що я зовсім ненадійна людина.
-Ну й хай, – подумала я, а в голос сказала, що нікого в гості не чекала і попросила їх звільнити мою квартиру.
Так за кілька хвилин я позбулася непроханих гостей і свого нареченого. За свій поступок зовсім не жалію. Не люблю нахабства, а тим паче людей, які безцеремонно порушують чийсь внутрішній спокій.
