Я вийшла заміж зовсім юною – в 17 років. Так сталося, що з Юрком зустрічалася ще в одинадцятому класі, і одразу після випускного відгуляли весілля. І не думала тоді, що бути заміжньою – це взяти певний обов’язок на себе. Так, я жила у світі певних ілюзій. Не розуміла, що порядок у хаті, закупівлю продуктів і приготування їжі тепер доведеться робити самій. До того все робила моя мама. Моїм обов’язком було лише вчитися. Звісно, що мої кулінарні здібності були нульові. А так часом хотілося приготувати чогось смачненького, здивувати свого чоловіка.
Коли увійшла в сім’ю Юрка, зрозуміла, що його мама тут всьому господиня. Вона любила куховарити, любила поратися на грядці, а ще захоплювалася випіканням тортів. Усе знаходила нові рецепти і їй усе вдавалося. Тому я одразу зрозуміла, що я зовсім зелена, бо не знала навіть як приготувати звичайнісінький борщ. З перших же днів проживання у сім’ї чоловіка я по суті стала ученицею свекрухи. Мені було навіть так простіше. Вона готувала дуже смачно і складні страви, а я щось простіше. Так і вживалися.
Добре, що свекруха ставилася до всього з розумінням і не докоряла мені за невмільство. Часом давала цінний урок. І я була за це їй дуже вдячна.
Одного разу забажала я приготувати для чоловіка пельмені. І самій хотілося чогось такого поїсти. Отож, намолола м’яса, замісила тісто і пельмені готові чекали на мого коханого. Не врахувала одного – не підсипала дощечки, і мої пельмені перетворилися у воді на тісто і м’ясо, що окремо плавали у воді.
Свекруха у докір не сказала жодного слова, допомогла мені викрутитися з вечерею. Швиденько знову замісила тісто і наліпили разом свіжу порцію пельменів.
За рік у мене народилася дочка. Тепер у мене ще менше було часу на кухню. За що б не бралася, все якось ішло не так.
Захотіла якось спекти тістечка. Поставила в духовку, а сама пішла до дитини і забула за печиво. Спохватилася, коли почула запах диму з кухні. Було вже пізно – тістечка перетворилися на вуглинки.
Опісля поставила картоплю і в сковорідку дала недостатньо олії – картопля причепилася до дна і почала також пригорати.
Однак я не здавалася. Мені так хотілося навчитися смачно готувати страви, як моя свекруха.
І моє щастя було в тому, що всі мої промахи свекруха сприймала мовчки, без найменшого докору.
Так у злагоді з батьками чоловіка я прожила більш, як десять років. Свекруха терпеливо навчила мене готувати різні страви. Ніколи і словом не натякнувши, скільки я продуктів перевела намарно, поки по-справжньому навчилася готувати.
Потім ми з чоловіком купили собі власну хату. Тепер завдяки своїй свекрусі я була вже хорошою господинею. Знала, як догодити чоловікові, як прийняти гостей, щоб усі були задоволені.
Ми завели традицію, що в неділю у гості до нас навідуються наші батьки. Вони захоплюються моїми кулінарними здібностями.
По суті за це вміння я завдячую своїй свекрусі, яка привила мені любов до кухні. Дай Боже кожному таку свекруху, як у мене.
