Мої сусіди через паркан – гарна молода сім’я. Батько Арсен, його дочка від першого шлюбу та друга дружина Мар’яна.
Перша дружина Арсена тяжко захворіла і лікарі були безсилі. Єдина рекомендація, яку їй дали шість років тому – це спробувати завагітніти, можливо саме тоді хвороба відступить.
Однак дива не трапилося. Бідолашна жінка народила дівчинку і за кілька місяців віддала душу Богу.
Арсен же намагався бути хорошим батьком для їхньої дитини. Але ж і чоловік постійно сам-один бути не може. Та й дівчинка підростала та потребувала жіночої уваги. Саме тоді він познайомився з Мар’яною та одружився.
Сам Арсен чоловік не бідний, то ж друга дружина бачила за кого заміж виходила.
Спочатку мені навіть здавалося, що вона прийняла його дочку і вони потоваришували.
Але все частіше, коли Арсен був на роботі, його дочка прибігала до мене вся в сльозах.
Маленька жалілася, що Мар’яна на неї кричить і не дозволяє їй ні бавитись, ні сміятись, ні мультики дивитися.
Спочатку я думала, що це дитяча ревність і вигадки, доки на власні вуха не почула, як горе мачуха кричить на беззахисну дитину. Вона ще й за вуха її тягала і лупцювала.
Довго думати я не стала, витягнула свого телефона і зняла на відео. Тоді ж і відправила Арсену. Шкода мені дитини.
Ввечері, коли він повернувся з роботи – то попросив у дружини пояснень такої поведінки.
– Як же шкодую, що вийшла заміж за тебе з прицепом – горланила Мар’яна – наче більше чоловіків нема. Мене твоя дочка вже дістала. Обирай, або я, або вона. Негайно відправ її до дитячого будинку або до своєї матері.
Арсен ні слова не сказав, лиш вказав дружині на двері та подав пусту валізу.
