У нас із чоловіком четверо дітей.
Ви навіть не можете уявити як з ними важко. Особливо через те, що вони всі приблизно однакового віку. Оля з Назаром двійнята, а молодші Дмитрик та Оксанка народилися пізніше різницею в рік. Ми з чоловіком не з тих, хто планував мати багато дітей. Просто так сталося. Я думала, що не завагітнію, а завагітніла. Ми не змогли перервати вагітність. Вважаємо, що якщо Бог дав дитину, то потрібно народжувати.
Моя мама нещодавно почала забирати дітей на вихідні та тепер я з великим нетерпінням чекаю на цей момент. Для мене це наче відпустка. Зараз вони в такому віці, що з ними можна сидіти.
На цих вихідних наша домовленість теж залишалася в силі та я вже уявляла як буду лежати на ліжку, нічого не робити та аж до вечора неділі не почую: “М-а-а-м”. В такі моменти я нічого не планую, а дозволяю собі робити лише те, що хочеться. Якби колись мені хтось сказав, що я мріятиму таким чином провести вихідні, то я б назвала його божевільним.
Коли діти були ще молодші, то у мене були інші плани на цей час та вони були більш активними, проте зараз у мене є лише бажання, щоб мене ніхто не діставав запитаннями та скаргами.
До приїзду бабусі залишалася година, а діти уже були одягнені та сумка зібрана. Раптом у двері подзвонили. Я аж підскочила на місці, невже мій відпочинок почнеться раніше?!
Я побігла відчиняти двері та побачила на порозі свого батька, він простягнув мені величезний пакет яблук та сказав, що мама сьогодні не зможе забрати моїх дітей.
– Як це? – розчарована запитала я, – Але чому?
– Прийде твій брат, тож ми не зможемо посидіти з дітьми, – опустивши очі сказав батько.
Сумно, що мої діти заважають мамі, але гірше за все, що про відпочинок тепер можна забути.
Ох, як же я втомилася сидіти з внуками своєї мами…
