Я виховував сина один. Його мама nомерла під час пологів, Ореста ледве вдалося врятувати. Ось таке горе спіткало нашу молоду сім’ю.
Згодом я познайомився з Іриною та ми стали зустрічатися. Жінка не могла мати дітей, але не дуже через те переймалася. Ми одружилися, але Ірина так і не стала матір’ю Оресту, вона трималася від нього на відстані. Казала, що їй набагато важливіше налагодити стосунки зі мною, а не з моїм сином.
Я вже потім зрозумів, що Ірина зовсім не любить дітей, вона не хотіла піклуватися про мого сина, пояснювала це тим, що зовсім не знає як це правильно робити та боїться помилитися. Я відповідав, що батьками не народжуються, а стають та я завжди буду поряд і підкажу у разі потреби. Але Ірина не почула мене та й далі жила так, наче Ореста не існує.
Теща була така ж. Коли ми приходили до неї в гості, то було очевидно, що рідного внука вона любить, а Орест для неї просто сторонній хлопчик. Це мене дещо ображало, бо я вважав, що дитина ні в чому не винна. Тоді я компенсовував нестачу уваги з боку названої бабусі подарунками та якісним проведенням часу разом із сином. Я старався не вступати в конфлікт з Тамарою Михайлівною, але одного разу мені все-таки довелося постояти за свого сина.
Тоді ми святкували Новий рік та теща не приготувала для Ореста подарунок. Я вирішив, що це неповага в першу чергу стосовно мене та сказав, що вона вчинила неправильно, почав захищати свого сина та назвав її черствою егоїсткою. Виникла велика сварка та ми з сином пішли святкувати Новий рік додому, Ірина залишилася в гостях у своєї мами.
Я вважаю, що зробив правильно та не потрібно залишатися там, де тобі не раді. Ірина не повернулася до нас та я вирішив, що так буде краще. Ми розлучилися.
Тепер ми з Орестом знову були удвох. Я дуже сумував з приводу розлучення на перших порах, але згодом змирився з таким станом справ та ми з Орестом знову зажили так, як це було до появи Ірини. Я вирішив, що не буду поспішати з наступним одруженням. Мені потрібна була жінка, яка б добре ставилася до мого сина.
По сусідству зі мною жили мама-одиначка Софія, вона виховувала донечку. Її чоловік виявився зрадником та систематично принижував жінку своєю негідною поведінкою. Софія терпіла все заради дитини, а потім її терпець увірвався та жінка вигнала того кобеля з дому.
Коли ми ще жили з Іриною, я Софію наче не помічав, а тепер, коли все змінилося, я раптом поглянув на Софію іншими очима. Мені захотілося познайомитися з цією жінкою ближче та я став пропонувати їй свою допомогу. Іноді Софія допомагала мені. Нам було разом дуже цікаво спілкуватися.
Якось в наше місто приїхав цирк та Орест вмовляв мене туди піти. Я не дуже люблю такі заходи, але сину вдалося мене переконати. Як же я здивувався, коли побачив, що наші місця були поруч з Софією та її донькою. Ми чудово провели час у цирку, так насміялися, що ледь не надірвали животи, додому йшли разом, дорогою зайшли в кафе на морозиво. Відтоді всі вихідні ми проводили разом та я став відчувати до Софії теплі почуття. Тоді я ще не знав, що вона відповідає мені взаємністю, мені здавалося, що я все сам придумав. Але одного вечора ми зізналися один одному в почуттях, так почалася наша історія кохання.
