День перший.
Пятниця вийшла не такою, як я собі її уявляла. Я, Іванна Хоменко, стояла у дверях власної квартири на Лівобережці, витираючи пил з полиці, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Галина сестра мого чоловіка Миколи, а біля неї крутилися два непосиди: її синці семирічний Владиcлав і чотирирічний Богданчик. Обидва вже встигли забруднити килимок, а мій песик Бублик (карликовий пінчер) несамовито гавкав.
Іваночка, благаю! Це питання життя і смерті! Галина тараторила так швидко, що я чула лише шматки: дуже терміново, тільки до вечора, виручай, кревна моя. Згадала, що мама в неї на дачі під Миргородом, а вона ні до кого більше звернутись не може.
Галино, зачекай. Сьогодні ж пятниця! Ми з Миколою забронювали санаторій у Трускавці на вихідні, чекали на цю поїздку два місяці…
Галина зітхнула так драматично, що, здавалося, ось-ось розплачеться.
Ну який Трускавець? Ви ж молоді, ще наїздітесь! А я У мене співбесіда у Львові! Шанс, який раз у житті випадає робота з вільним графіком і достойною зарплатою в гривнях! Благаю, вируч. Як не зараз все, життя скінчено. Я ж дітей для майбутнього стараюсь!
Тут Микола вийшов з кухні з канапкою.
Галино, ти що тут робиш? Ми зараз виїжджаємо.
Колюню, підтримай! Я всього лише на день, завтра до обіду повернуся чесне слово, хрест на серці. Владик і Богдан будуть тихенько, навіть не помітите. Включите мультфільми, дасте смаколиків все, вони ідеальні янголята!
Поглянувши на мене, Микола знітився. Я бачила, він не хоче сваритися мякий він у мене, як варений бурячок.
Іванно, може, перенесемо все Галині ж дуже треба.
У нас невідшкодовувана бронь, майже пошепки сказала я. Я так втомилася.
З першої зарплати все віддам, і за бронь, і за продукти, й обід накрию! Куди мені дітей? У приют здавати на вихідні? і тут же Денис розмазав носа рукавом, а Влад втихаря рвав шпалери.
Я глибоко вдихнула.
Добре. Але максимум до обіду суботи. Не буде везу на дачу до твоєї мами, і хоч би що з її тиском.
Ти ж просто золото! Галина швидко роздягнула синів, сунула пакунок з речами Миколі й, не попрощавшись, вилетіла за двері. Я на звязку!
Квартира наповнилася шумом телевізора й дитячими криками. Я пройшлася до кухні, не дивлячись на брудні сліди.
Відпочили, винувато сказав Микола, знизуючи плечима.
Нічого, один день витримаємо. Головне, щоб не зруйнували квартиру…
Перші години були тихі дитячий телевізор і цукерки творили дива. З пакету Галини дістались: дві пари білизни, одні колготи на двох, поломаний планшет і найдешевші чипси. Ні ліків, ні улюблених іграшок, ні їжі.
Навіть піжами не взяла… і зубних щіток нема, продивилася речі я.
Я забігаю в АТБ, щось куплю хлопцям, зголосився Микола.
Вечір перестав бути мирним, коли Богдан, обївшись цукерками, відмовився від вечері.
Не буду борщ! верещав він, розмазуючи картопляне пюре по столу. Хочу нагетси, мама завжди купує!
У нас немає нагетсів, спокійно пояснюю. Є домашні котлети.
Нечесно! тарілка летить на підлогу, Бублик щасливий підбирає шматки.
Влад також відсунув тарілку.
Я це їсти не буду. Дядю Миколо, замовте піцу.
Влад, піца не дуже корисна їжа. Їж, що є, пробував виховувати Микола.
Мама каже, готувати це для тих, у кого часу море, простіше замовити, сказав старший.
Важкий вечір. Хлопці сплять в залі на розкладному дивані у старих футболках Миколи. Лягаємо спати зовсім зморені.
Завтра у другій забере, повторила я, як мантру. Хоч у кіно підемо.
Звісно, обійняв чоловік. Вибач, що так.
День другий.
Субота. О сьомій годині Влад розкидав по кухні гречку «дивився, що у шафі». Я лише сказала: «Бери мітлу, допомагай». А він: Я не вмію, у нас мама все робить. Я ж чоловік!
До обіду квартира була схожа на полігон боїв: з диванних подушок збудували фортецю, мої журнали вирізали на аплікації, наш кіт Мурчик (якого намагались дресувати) сховався на шафі.
Дванадцята. Їжа зварена, речі зібрані. Дивлюся на годинник.
Друга. Галини нема.
Половина третєї. Тиша.
Дзвони їй, кажу Миколі.
Викликає Абонент поза зоною досяжності.
Може, в дорозі. Зв’язок поганий.
В суботу?!
Чекали до вечора. Телефон Галини не відповідав. Богдан хнюпився: А де мама?. Влад вимагав планшет, зарядки до якого не знайшли.
Вона не повернеться сьогодні, категорично сказала я. Миколо, це вже знущання.
Можливо, телефон сів або автобус поламався, намагався знайти виправдання, але знав, що я на межі вибуху.
Ніч кошмар: Богдан намочив постіль, Влад вимагав світла у коридорі монстрів боїться. Я не спала зовсім.
Третій день.
Недiля. Телефон Галини мовчить.
Я дзвоню твоїй мамі, сказала я за сніданком.
Не треба! В неї ж гіпертонічний криз був. Вона не сприйме новину, що Галина зникла! Давай до вечора почекаємо. Не могла ж вона кинути дітей?
А завтра хто буде з ними? Мені о восьмій на зідзвон в офіс!
Я візьму відгул.
Днем трапилось те, чого боялася. Богдан, граючись, розбив підлогову вазу подарунок на наше весілля від моїх батьків. Звук шибки різонув душу.
Це не я це Він! з відразу закричав Влад.
Я мовчки мела осколки, у душі крижаний гнів. Зайшла у спальню, де Микола похнюплено сидів.
Якщо завтра зранку Галини не буде їду писати заяву у поліцію та телефонувати в службу у справах дітей.
Іванно! Це ж моя сестра! Діти й так налякані.
А ми тут няні, чи як? В нас є своє життя і свої плани. Не буду жертвувати всім через її безвідповідальність!
Він спробував ще боронити Галину, та я відкрила соцмережі з фото: Галина з коктейлем і подружками біля басейну готелю «Лазурне озеро» на околиці Києва. Підпис: З дівчатами на заслуженому релаксі.
Миколо, це фото сьогоднішнє.
Микола нічого не сказав, просто сів на край ліжка, схопившись за голову.
Що робитимемо?
Я своє сказала. Завтра візьму хлопців у наш офіс. Ти дзвони мамі. Нехай рятує як хоче.
Ніч на понеділок була жахливою: Богдан підняв температуру. Жарознижувальне, вологі компреси, ніч без сну. Микола ходить по квартирі сам не свій.
Понеділок. Нарешті вранці з’являється індикатор онлайн від Галини у Viber. Микола одразу дзвонить.
Галя! Ти де?! кричить, навіть Влад прокинувся.
Що ви голосите? У мене співбесіда затягнулась. Я ж казала важлива справа!
У спа-готелі?! Ми все бачили! У нас тут Богдан з температурою під сорок!
Пауза.
Ви слідкуєте за мною? Може, у мене особисте життя нарешті?! А діти у вас були здорові, не тямите, як до дітей ставитися! Я вас позову!
Приїжджай негайно. Або я викликаю службу у справах дітей, спокійно відповідає Микола.
Через три години вона нарешті приїхала з новим парфумом, засмагла й дуже відпочила, ворвалась і шарудить пакунками.
Синочки мої! Що з вами зробили?! Голодували, застудили! В тебе ж, Іванно, дітей нема, тому нічого не тямиш!
Мені стало темно в очах. Ми з Миколою третій рік намагаємося завести дитину. Вона це знає.
Вийди. Збирай дітей, і щоб більше не зявлялася тут.
Та й не треба! промовила, пакуючи речі й волаючи хлопців: Пішли, мої хороші, знайдемо добрих людей!
І гроші повернеш, сказав Микола, стоячи у дверях. Ваза пять тисяч гривень. Продукти три. Ліки ще тисяча. Усього девять. Переводи або мамі телефоную і фотозвіт показую.
Галина дістала картку ПриватБанку, грюкнула по телефону Задовільнись! і вийшла з дітьми, грюкнувши дверима.
Я сіла на диван, сліди дитячих пустощів навколо, жирна пляма від котлети на шпалерах.
Микола сів поруч, взяв за руку.
Пробач мені. Я був сліпий.
Просто ти добрий брат, притулилася я. Але тепер ти знаєш ціну цим «допомогам».
Більше це не повториться.
Мовчки прибирали до ночі. З кімнат разом з пилом виходила втома і біль.
Увечері телефонує свекруха Марія Андріївна.
Іванно, привіт. Галина дзвонила, казала вигнали її. Ви серйозно? Як так рідна кров
Я глибоко вдихнула. Ще вчора б виправдовувалася, тепер просто відповідаю:
У Галини своє бачення. Хочете знати, де проходила співбесіду в купальнику приїжджайте, покажу відео і фото Владика, де він розповідає, як мама їжу замовляє. Обговоримо.
Помовчала і свекруха, а тоді сказала тихо:
Ой, Іванно, зрозуміла. Вибач, що не виховала її.
Все нормально, Маріє Андріївно. Просто ми зробили висновки.
Поклала слухавку.
Обійняла Миколу:
Знаєш, хочеться піци. Великої, некорисної. І бокал вина. Ми заслужили.
А санаторій?
Поїдемо за тиждень. І мобільні вимкнемо. Обидва.
Так і зробили. А коли через тиждень на Миколиному телефоні знову засвітилась «Галя», він перевів його на беззвучний і поклав екраном вниз. Урок засвоєно, межі окреслено, а рідня то ще той квест, тільки грати треба розумно та з дистанцією.
