Олена увійшла до квартири й прислухалася. Швидко скинула плащ, туфлі й одразу пройшла у кімнату до мами.
Та лежала на ліжку поверх ковдри. Очі заплющені, руки складено на грудях.
— Мамо! — злякано скрикнула Олена.
— Чого кричиш? — мама повільно відкрила очі.
— Налякала мене. Лежиш, як… — Олена змовкла.
— Тільки й чекаєш моєї смерті. Нічого, недовго лишилося, — нарікала жінка. — Чому так пізно?
— Мам, ну нащо так? Я й справді злякалась. У магазин після роботи зайшла. Всього на п’ятнадцять хвилин запізнилася, — виправдовувалась Олена. — Тобі щось треба? Тоді я піду вечерю готувати.
Мама хворіла завжди, скільки Олена себе пам’ятала. До поліклініки ходила, як на роботу. Поверталась і скаржилася, що лікарі даремні, гроші на них витрачають. Лікувати не вміють, діагнози ставити не можуть.
Народила вона Олену пізно, у сорок років. «Для себе», як то кажуть. Батька у доньки не було. Мама перепиняла всі розмови про нього. Коли Олена підросла, вона переглянула всі фотоальбоми — їх було два, — але не знайшла жодного чоловіка на знімках.
— Спалила всі. Нащо зберігати фото зрадника? — відповіла мама. — Ти, доню, чоловікам не довіряй. Тримайся від них подалі.
У походи чи на екскурсії з класом довше, ніж на день, мама Олену не відпускала.
— У нас і так грошей немає. Виростеш — всюди побуваєш. А якщо мені стане погано, а тебе поруч не буде? Померу — ти сама залишишся на цьому світі, — говорила мама.
Щойно щось траплялося, мама хапалася за серце. Олена щоразу лякалася й маминих нападів, і розмови про смерть, бігла по ліки. Вона знала напам’ять, де вони лежать, що треба від серця, а що від нервів. Тому з дитинства мріяла стати лікарем і лікувати маму.
Але у їхньому місті медичного інституту не було. Про те, щоб поїхати вчитися до іншого міста, й мови не йшло. Хто з мамою залишиться? Вони завжди жили дуже скромно, а тепер, коли мама пішла на пенсію, ледве зводили кінці з кінцями. І після школи Олена пішла працювати.
Недалеко від їхнього будинку була нотаріальна контора. Жодних оголошень на дверях не висило. Олена зайшла так, на всяк випадок, поцікавитися, чи немає роботи. Виявилося, що вона з’явилася вчасно.
У конторі працювало лише кілька співробітників. Біля входу сиділа вагітна дівчина. Вона записувала клієнтів, відповідала на дзвінки, виконувала дрібні доручення. А в кінці дня мала прибрати офіс і винести сміття — тобто, по сумісництву, була ще й прибиральницею.
Вона вже давно казала начальниці, що не може більше мити підлоги й носити відра з водою, треба взяти прибиральницю. Але начальниця не поспішала. Піде у декрет — тоді й знайдуть заміну. Навіщо наймати ще одну? Олена з’явилася якнайкраще. Скромна і вихована, вона викликала довіру — її взяли.
Мити підлогу доводилося не лише в кінці дня, а й серед робочого дня, якщо на вулиці було брудно. У вільний час Олена із задоволенням виконувала дрібні доручення: розкладала папери по папках, запрошувала клієнтів до кабінетів, робила ксерокопії. Дівчина-секретар навчила її працювати на комп’ютері.
Коли та пішла у декрет, шукати заміну не стали. Кмітлива Олена вже втягнулася й добре справлялася. Тепер вона отримувала подвійну зарплату, чому була безмежно рада.
Ще в школі Олені подобався хлопець із сусіднього будинку. Вони разом поверталися додому, пару разів він запрошував її в кіно. Саме тоді мама й попередила доньку, що з хлопцями треба бути обережною. Всім їм потрібне одне. Скористається її довірливістю — і зникне. А вона залишиться сама з дитиною, як мама з нею.
— Тато тебе теж обманув? Тому й спалила всі фото? — здогадалася Олена.
Мама зніяковіла, але швидко взяла себе в руки.
— Ні, у нас з твоїм батьком було інакше. У нас було кохання, ми одружилися, потім народилася ти. Але він усе одно покинув мене — знайшов собі молодшу й красуню. Всі чоловіки зрадники. Не вірь нікому, — повторила мама.
Про те, що народила доньку «для себе», без чоловіка, мама, звичайно, промовчала.
Після школи хлопець вступив до інституту. Тепер вони бачилися рідко й випадково. А незабаром вона побачила його з дівчиною. Він відвів погляд і зробив вигляд, що не знає її. «Усі вони зрадники», — згадала Олена мамині слова.
Молоді клієнти контори намагалися залицятися до симпатичної дівчини. Але вона всім відмовляла. Та й мама постійно хворіла, вимагала уваги. То тиск підіймався, то поперек боліЩасливий кінець чекав їх у новому домі, де Олена нарешті зрозуміла, що життя може бути світлим і сповненим любові, як і природа, яка пробачила їй минулі помилки.
