Як же боляче…
Марія розмовляла по телефону, коли до кабінету зазирнув Іван. Наталка скосила очі на Марію, натякаючи, що телефонна розмова важлива і їм не до нього. Голова Івана зникла за зачиненими дверима.
За десять хвилин Марія закінчила розмову і поклала телефон.
— А до тебе Іван заходив, — сказала Наталка.
— Чому до мене? Може, до тебе? — спалахнула Марія.
— Я заміжня. Хіба ти не помічаєш, як він на тебе дивиться?
— Як? — Марія підняла голову над монітором.
— Зацікавлено, — кокетливо відповіла Наталка.
Звичайно, Марія помічала. В неї ж є очі. Так, симпатичний, саме її тип чоловіка. Якби не різниця у віці…
Роботи було стільки, що Марія відмовилася піти з Наталкою на обід. У кабінет зайшов Іван і поставив на стіл чашку кави.
— Відволись. Багато роботи? — запитав він.
— Так, як завжди, — Марія вдячно посміхнулася й ковтнула гарячої кави.
— Може, увечері сходимо в кіно?
— Вибач, у мене маленька донька, — Марія знову відпила, не дивлячись на Івана.
— Я знаю. Можеш залишити її на вечір у мами?
Марія підвела очі на Івана. Нарешті зробив перший крок, а то лише в очі грається. Симпатичний, усміхнений. Якби він був на кілька років старший, вона б не вагалася й давно відповіла на його знаки уваги.
Вона виглядала набагато молодшою за свій вік, але все одно не настільки, щоб різниця з Іваном не кидалася в очі. Після болючого розлучення Марія кілька років і не дивилася на чоловіків. Боялася нових помилок і розчарувань. Час, як відомо, лікує, притупляє біль і обережність. Марія відчувала, що готова до нових стосунків. Але ж не з Іваном?
— Ну що, він заходив? — запитала Наталка, повернувшись з обіду.
— Хто? — Марія вдала, що не розуміє.
— Чого ти тікаєш від нього? Нормальний хлопець. Якби я не була заміжньою…
— Не неси дурниць, — перебила Марія. — Страшно сказати, наскільки я старша за нього.
— І що? Ти не виглядаєш на свій вік. А спілкування з чоловіками йде на користь будь-якій жінці, а вже самотній і тим більше. Я ж бачу, він тобі теж подобається. Коли він з’являється, у тебе очі запалають, на щоках рум’янець, і усміхаєшся частіше. Скажеш, я не права?
Марія не відповіла.
— Ти вже кілька років сама. Сама казала, що пора, що готова до нових стосунків. Послухай моєї поради — поки ти чекаєш чоловіка свого віку, Івана прибере до рук якась красуня. Відповідай йому взаємністю. Хоч для здоров’я, хоч для настрою.
Марія мовчала. А що, Наталка права. Може, справді сходити з ним у кіно?
Вона подзвонила мамі й домовилася, після роботи відвезла до неї Оленку. Фільм закінчиться пізно, щоб не турбувати доньку вночі, вона забере її вранці, перед садочком. Мама прищурила очі й уважно подивилася на Марію, але нічого не сказала.
Вечір пройшов чудово. Марія давно не була в кіно, не кажучи вже про концерти та інші розваги. Закінчився він у ліжку. В принципі, вона була до цього готова. А чого тягнути? Вона вільна, він теж. Для здоров’я, так для здоров’я.
— Ну? Як минув вечір? — запитала Наталка наступного дня. — Не роби вигляд, ніби не розумієш, про що я. Ти просто сяєш.
Марія не відповіла. Дала зрозуміти, що не збирається обговорювати своє особисте. Але довго тримати таємницю не вийшло. Іван заходив до кабінету, кидав на неї багатообіцяючі погляди, від яких її серце починало калатати, а думки миттєво вилітали з голови. Наталка, звичайно, помічала ці погляди, відводила очі й усміхалася з розумінням.
А роман набирав обертів. Вони зустрічалися щодня. У неї. Іван жив з матір’ю. Спочатку він приходив до Марії, коли Оленка вже спала, а йшов до того, як дівчинка прокидалася. Іногда затримувався. Втім, донька не питала, чому вранці на кухні сидить мамин знайомий і п’є каву. Їй навіть подобалося, коли він приходив. За нього мама не підвищувала на неї голосу, коли Оленка мляво й повільно вдягалася.
Коли Марія виходила заміж, чоловік часто починав розмову про те, що поки їм вистачає його квартири, але коли з’являться діти, треба буде продати обидві й купити одну велику. Але Марія впиралася. Цю їй подарував батько невдовзі перед смертю. Так, маленька, але хто знає, як життя повернеться. Ось і виявилося, що квартира знадобилася.
З появою в її житті Івана Марія сама почала думати про більшу квартиру. Донька росте, багато розуміє. Але справа в тому, що після розлучення Марія купила вживану машину і ще не розплатилася з кредитом.
— Ти не думала про іпотеку? — якось запитав Іван.
— Думала, але я ще за машину не розплатилася.
Марії не сподобалася ця розмова. Скільки триватимуть їхні стосунки? Роки біжать, жіночий вік короткий. Добре, коли старіють разом. Але Іван лише входить у чоловКоли вона пізніше прийшла додому, дочка вже спала, а на столі лежала записка від Дмитра: “Дякую за вечір — якщо захочеш ще кави, просто подзвони”.
