Оце в вас чесність, Галино Миколаївно! То наші діти минулого року пеклися на городі, потім цілий рік ми на вас працювали, щоб вашу дачу привести до ладу, а тепер діти Насті насолоджуватимуться зручностями, поки наші сидять вдома? Дуже ви у нас справедлива! не стрималася Ольга.
Так, я казала, що це для дітей, але ж не обіцяла, що тільки для ваших! У мене ж є й інші онуки! Спочатку ваші діти відпочивали, тепер черга Настіних все ж по-рівному!
Таке ваше «по-рівному»!.. Наші торік смажилися, ми вкладалися, а тепер інші користуватимуться? Дуже гарно!
Ну, привезете своїх наступного року. Дача ж нікуди не подінеться. Ми ж родина! Хтось десь допомагає, хтось десь ні Але це моя дача, і я вирішую.
Ага! Настя піску в пісочницю підвезла ось і весь внесок. Ну просто безцінно, усміхнулася невістка.
Галино Миколаївно, чесно це коли всім порівну. Може, візьмете спочатку одних, потім інших?
Що?! Я за два місяці зовсім зівяну! В мене не той вік, щоб з такою юрбою справлятися.
Ну, хоча б по два тижні?
Не можу. Я Насті вже пообіцяла. У них із Віталіком відпустка в липні, хочуть відпочити без дітей. Тож нічого не вийде.
Привозите наступної середи, до пятниці. Кілька днів я їх пригледжу, а далі Вже не мої сили.
Ольга глибоко зітхнула. Кілька днів Враховуючи, скільки вони вклали в цю дачу це просто насмішка.
Добре. Я вас зрозуміла. До побачення.
Вона поклала слухавку й схопилася за голову. Що тепер робити? Весь цей рік діти мріяли про бабусину дачу про новий майданчик, басейн, а тепер тепер усе це дістанеться іншим.
…А починалося все так мило. Торік вони з Ігорем приїхали до матері. Останній раз Ольга була тут десять років тому, коли свекор був ще живий. І нічого не змінилося.
Дача нагадувала занедбаний сарай: скрипучі вікна, туалет на вулиці, заросли по пояс. Дерева обсипані сухими гілками, дах перекосився. Усередині меблі ще з СРСР, підлога просіла, пахло пліснявою.
Ой, скільки тут роботи… зітхала свекруха. Синку, почни хоча б із трави.
Поки Ігор працював у дворі, Галина Миколаївна запросила Ольгу на чай. Спочатку говорили про звичайне: школу, роботу, здоровя. А потім…
Хотіла б взяти онуків, але що їм тут робити? зітхнула вона. Жаб ловити? На городі копатися? Тут ж ніяких розваг.
Ольга згадала свої дитячі літа в селі. Для неї навіть годування курей було пригодою. Вона плела вінки з квітів, а бабуся бурчала:
От ці вюнки! Всі грядки заплутали!
Але Ользі було чудово. Ті літа запамяталися назавжди. І вона хотіла такого ж для своїх дітей.
Давайте разом приведемо дачу до ладу? запропонувала вона.
Ось саме про це я й думала! зраділа свекруха. Замість Туреччини вкластися в своє.
Дітям буде де відпочивати.
Так і почали. До кінця літа зявилися нові вікна, паркан, меблі. Діти в серпні вже відпочили тут і були в захваті:
Мамо, ми бачили богомола! І мишку! Коли ще поїдемо?
Наступного року буде ще краще, обіцяла Ольга.
Але наступного року все вийшло інакше.
Востаннє Ольга дізналася, що їхні діти не поїдуть. Всі вкладення, відмова від відпустки і що? «Приходьте наступного року»?
Вона подзвонила матері.
Формально вона права, але ж як нечесно! сказала та.
Що ж тепер робити? Діти чекали…
Може, орендуємо будиночок? Я посиджу з ними.
Так і зробили. Знайшли невеличкий дім на околиці з яблунями, верандою, мангалом. Купили басейн, гойдалки.
Коли вони забрали свої речі з дачі, Галина Миколаївна обурилася:
Ви й Настіних дітей позбавляєте радості?!
Нехай Настя своїм дітям радість купує сама, відповіла Ольга.
Той місяць був чарівним. Діти бігали по саду, купалися, збирали ягоди. Вечорами всі сиділи на веранді, сміялися.
Тут навіть краще, ніж у бабусі! сказали діти.
Ольга усміхнулася. Тепер вони знали: родина це не про використання. А про щирість.
Нехай тепер сама з Настею вкладається, сказала вона в дорозі. А ми вже самі.
Це був урок. Вона досі готова на все для дітей. Але тепер без сліпої віри в чужі обіцянки.
