Думаю, що це не є великим секретом, що невістки і свекрухи ніколи не знаходять спільної мови. Між ними, наче чорна кішка пробігає, з першого дня знайомства.
От і я не стала виключенням. Ми з першого ж дня посварилися і не ладнали. Свекруха все ніяк не могла змиритися, що її син тепер любитиме і житиме з іншою жінкою, а не з нею.
Ми одразу ж пішли жити окремо, а зустрічей з свекрухою я намагалася уникати.
Особливо після того випадку, як вона мене принизила при всіх гостях на хрестинах нашої старшої донечки.
Коли прийшов час вручати подарунки – першою до нас підійшла свекруха. Вона нахабно посунула моїх батьків і вискочила до нас.
З широкою посмішкою на обличчі, вона нам вручила набір, який складався з порохотяга, швабри, побутової хімії і кулінарної книги, з словами:
– Щоб у вашому дому нарешті було чисто і наготовано!
Злість мене просто переповнювала у ту хвилину. Я не змогла себе стримати і відповіла:
– А, Ви мамо, що до нас переїжджаєте і хоче на халяву поїсти і потреби справити?!
Колір обличчя свекрухи вмить став багряно-червоним. Вона не могла й подумати, що я наважуся їй відповісти.
Тоді вона взяла свої речі і пішла з нашого святкування.
Для мене це було дуже дивно, адже мої батьки подарували своїй першій онучці золотого ланцюжка з кулончиком.
А свекруха – навіть іграшку не купила.
Ми не спілкувалися роками. Зблизило нас лише те, що мій чоловік потрапив до лікарні. Йому робили операцію. Пам’ятаю, як ми дві сиділи у коридорі в лікарні під операційною і хвилювалися. Адже ми дві з однаковою міцністю любимо Олега.
Так, я вже була доросла жінка, а його мама – стара жінка. Як то кажуть, з роками розум дійшов до обох.
Ми багато розмовляли, адже часу у нас було вдосталь і він дуже повільно йшов.
Степанія Михайлівна виявилася дуже хорошою жінкою. Шкода, що ми раніше ніколи не розмовляли от так по душевному.
З того моменту ми часто телефонуємо одна одній, вона часто гостює у нас і допомагає із меншеньким сином.
Наші стосунки геть не схожі на відносини невістки і свекрухи, зараз вони нагадують маму і доньку.
Я безмежно щаслива, що таки знайшли спільну мову і настільки здружилися. І чоловік швидше пішов на поправку, як бачив нас обох.
