Кілька років тому мені довелося народжувати зимою в нашому місцевому пологовому. Взагалі, ми з чоловіком планували, що народжуватимемо в обласній лікарні, але раптові пологи не дали нам права обирати. На подив лікарів, які говорили, що в мене вузькі стегна я народила досить швидко й вже за чотири години тримала на руках свого сина. Чоловіка ще не пускали до мене. Мене перевили у палату. Там вже лежала жінка. Я одразу помітила, що вона циганка.
Я нічого проти циган не маю, але, по правді сказати, мені було якось ніяково знаходитися з нею перших кілька годин. Очі так й перевіряли, чи всі мої речі на місці. Але розговорившись з нею я зрозуміла, що вона така ж мама як і я, та ще й доволі приємна співрозмовниця.
Загалом, не знаю, що тієї ночі сталося, але в лікарні зникло опалення. Можливо якась аварія. В палаті швидко ставало холодно. Вітер видував все тепло через старі вікна. Я зателефонувала чоловікові, але він сказав, що в середину нікого не пускають. Яким же було моє здивування, коли моя сусідка сказала, що зараз прийде її чоловік та все вирішить. Й справді через годину в коридорі почувся шум. Її чоловік разом зі своїми друзями та рідними принесли нам у палату великий обігрівач. А коли лікар забувши вже про те, що прийшло стільки сторонніх почала кричати про рахунок за електрику, то бородатий чоловік у шубі просто дістав з кишені пачку грошей й вручив їй з посмішкою на обличчі.
Вони всі разом ще годину сиділи та розмовляли про своє й дивилися на сина моєї сусідки. А коли вони пішли, то до палати прийшли інші жінки, щоб погрітися. Ось так цигани врятували мене від холодної смерті. А з сусідкою й досі спілкуюся через телефон.
