Мене звуть Аріна і мені двадцять вісім років. Зараз я на межі завершення стосунків, в яких перебуваю вже два з половиною років. Моєму хлопцю тридцять три.
Ми з’їхались ще два роки тому, адже після року стосунків Сергій захотів пожити разом в його однокімнатній квартирі, щоб перевірити одне одного в побуті і тоді вирішувати, чи варто продовжувати такі стосунки. Я поклала умову, що поживемо разом в громадянському шлюбі ми лише рік, а потім, якщо той досі буде не готовий, розійдемось.
Все тому, що Сергій вже був у шлюбі і, як він запевняє, сильно обпікся. Я вірю йому, але також говорила з його колишньою. Звісно, в них різне бачення ситуації, але десь по середині була правда.
А зараз я тепер бачу все на власні очі. Як його оклишня і казала – лінивий. Зараз все поясню.
Річ у тім, що вже більше року тому Сергій не працює. В нього почались проблеми з роботою. Роботи більше, але зарплата менша стала. Тому, щоб не обтяжувати себе такою роботою, він вирішив піти з офісу та знайти собі щось інше. Але шукати він не поспішав, виправдовуючи все це тим, що по спеціальності зараз йому важко щось нормальне знайти.
Я підтримувала та допомагала як могла. Оплачувала все – продукти, побут, розваги, рахунки в закладах, купувала все для його хобі(риболовля). Але вже більше року Сергій перебивається різними дрібними підробітками та не шукає роботу. Чесно, мені важко. Я втомилась від його вічних відмовок. Я втомилась забезпечувати все самостійно.
Коли ж я сказала Сергію, що мені це набридло і щоб він трохи якось старався знайти роботу – той образився на мене та не говорив зі мною два дні. А потім йому стало потрібне нове спорядження на риболовлю і він заговорив як миленький.
Загалом, я сказала, що йду від нього, адже я йому ще на початку відносин розповіла про свої життєві переконання та погляди: я хочу вийти заміж, народити дітей та мати щасливу сім’ю і кар’єру. Вічність я на пропозицію чекати не буду, як і не буду тягнути на собі людину, яка не збирається покращувати своє життя.
– Якби щиро любила, то не кидала б мене в такий важкий момент і підтримувала в скруту! – кричав на мене Сергій.
– Так я останні майже півтора роки лише цим і займаюсь! Але ж ти нічого не робиш, щоб вийти з цієї скрути! Я казала, що поживемо рік разом, а тоді вже вирішимо, що робити далі! Пройшло два роки! І що? Як ти казав?! Ти досі не впевнений в мені!
– Це було дуже давно!
– Це було два місяці тому! Я тебе забезпечую та підтримую, важко працюючи, а ти досі не впевнений?! Тоді я не збираюсь витрачати на тебе своє життя. Час занадто дорогоцінний, щоб витрачати його на такого, як ти!
Не вдалось нам розійтись мирно! Довелось зі скандалом. Але я щаслива, що тепер вільна. І помітила, що, виявляється, мені для життя потрібно втричі менше, ніж коли ми жили разом з Сергієм. Це при тому, що я ні в чому собі не відмовляю.
