Колись, в молодості, я зустрічався з дівчиною на ім’я Інна. Ми жили в одному гуртожитку. Так і познайомились на першому курсі, на посвяті.
Почали зустрічатись на четвертому курсі. Ми довго були просто знайомими, потім дружили, а потім все переросло у відносини.
Протримались наші відносини чотири роки. Але Інна все повторювала, що ще не час одружуватись, адже треба ще трохи перевірити часом стосунки. А одного разу раптово зникла. Вже через три дні пошуків вона повідомила мене, що їй треба було терміново повернутись в рідне селище, адже її мама сильно захворіла і їй потрібен догляд. Я пропонував допомогу, але Інна відмовилась. На цьому наші стосунки завершились і ми стали жити кожен своїм життям.
З тих пір пройшло вже дуже багато часу. П’ятнадцять років. Про життя Інни останнє, що я чув, це те, що вона стала жити в рідному домі, влаштувалась вчителькою в школу та все спокійно живе.
Я за той час зустрів Ніну. Це моя дружина та людина, з якою я почуваюсь неймовірно щасливим та в нас зараз чудова сім’я, двоє діточок, які вже геть дорослі та навчаються в старших класах. Ніна – дуже запальна та енергійна жінка. З нею я почуваюсь живим та насолоджуюсь кожною миттю.
Ми одружились через рік стосунків. І не пропадали, хоча нам і казали, що це швидко. А про Інну я навіть і не згадував, хоча думав, що кохаю її настільки сильно, що ніколи не забуду.
Відносно нещодавно в мене зламалась машина, коли я проїжджав одне з селищ. І тоді мені довелося зайти в першу кращу хату, щоб мені дозволили набрати воду в каністру.
Я постукав у двері, а їх відчинила… Інна. Я спершу навіть і не впізнав в цій жінці середнього віку, яка виглядала втомленою, незадоволеною та, навіть, трохи нещасною, Інну. Колись таку красиву та неймовірну дівчину.
Вона ж мене впізнала одразу. Вона дала мені можливість набрати води. Ми перекинулися декількома словами. Виявилось, мами вже немає давно, а сама Інна нещодавно розлучилась. Дітей так і не народила. Працює вчителькою, діти її люблять, тому це стало в нелегкі часи відпалою.
Мені стало її шкода, тому я побажав їй сил та витримки й сказав, що в неї обов’язково буде все добре. Про себе сказав, що все добре, сім’я, діти, робота та й усе.
Ми попрощались. І я поїхав назад до своїх рідних. До своїх найдорожчих. Але Інну мені таки шкода стало. Проте почуттів колишніх вже геть не залишилось. Просто стало шкода її, як хорошу людину. І все.
