В старших класах із Надею почала дружити Вероніка. Надя не розуміла, чому така красива дівчина звернула увагу на неї. Адже на відміну від Вероніки, Надя скромна дівчина, вдягається зовсім просто, правда вчиться добре. Можливо через те Вероніка завжди поруч вона перша запропонувала Наді дружбу. Дівчина здивувалася, але погодилась.
У Вероніки батьки заможні. Вдягається дівчина в дорогі сукні, телефон найновішої марки. Але перед Надею вона не вихваляється. Просто разом сидять за партою, разом на перерві. На Вероніку задивляються всі хлопці старшого віку, а вона й не помічає того. Ходить поважно, знає собі ціну. Надя дивиться на неї й хоче бути схожою.
Після закінчення школи їхні дороги розійшлися. Надя поїхала в столицю навчатися далі, а Вероніка вийшла заміж. Як потім дізналася подруга, чоловіка їй підшукали батьки. Бізнес подвоїли. А дівчина і не проти.
Відтоді минуло десять років. Якось Надія приїхала до батьків на своєму шикарному авто. Її чоловік не зміг залишити свій бізнес. Наразі в них відповідальний момент, по черзі знаходяться на роботі. Якщо все вийде як задумали, то потім можна і перепочити. Та наразі Надія приїхала без чоловіка. Дуже скучила за мамою і татом.
Увечері довго сиділи розмовляли. Мама повідала історію Вероніки. Коли та вийшла заміж, їхній достаток подвоївся. Батьки думали. Що так буде завжди. Самі відійшли від справ. Очолював бізнес чоловік Вероніки. Він виявився бездарним, гулящим. Через три роки вони збанкрутували. Наразі Вероніка вимушена працювати. А вона без освіти, тому працює звичайним продавцем. У неї син, якого тато не провідує, і не допомагає Вероніці забезпечувати.
Чому з ним не розлучається, невідомо. Але живе Вероніка одна в однокімнатній квартирі, яку встигла купити на ім’я сина. Надії захотілося побачитися з подругою, адже про неї вона тільки хорошої думки. Наступного дня пішла в магазин, де працює Вероніка. Подруги відразу впізнали одна одну. Вероніка попросила підмінити її на годину і вони вийшли на вулицю. Надія рада бачити подругу, хоч і помітила, як та змарніла. Темні кола біля очей.
Зайшли в кафе, замовили кави. Вероніка дивилася на подругу, а потім сказала:
– От бачиш яке життя непередбачуване. Наразі я бідна, а ти при достатку. Бачу як виглядаєш, машина дорога, гарно влаштувалася. А я от, заробляю на життя копійки. Від бізнесу тата не залишилося нічого. А в мене немає освіти, щоб пробувати почати все спочатку. І син росте, без мене нікуди. А взагалі, я рада за тебе.
– Слухай, Вероніко, а що як я тобі допоможу вступити в інститут. Спочатку житимете в гуртожитку, за нього менше платити, а далі видно буде.
– Я подумаю, обов’язково подумаю і дам відповідь. Хоча в такому віці важко вже кудись йти наново вчитися. Спасибі тобі за підтримку.
