У мене було непр0сте дитинство.
Моя мама ніколи не була зразковою людиною. У неї постійно був поганий настрій та ми з батьком постійно потрапляли під її гарячу руку. Батько терпів з усіх сил казав, що вона така людина, потрібно під неї підлаштуватися. Згодом мама почала п иячити, бо була морально слабкою людиною.
Батько з усіх сил старався взяти увесь удар на себе, щоб мені діставалося якомога менше та я ніяк не міг зрозуміти чому він терпить мою маму. Лише згодом я зрозумів, що причиною цьому є я. Він хотів, щоб у мене була мама.
Мама часто затримувалася після роботи, в цей час вона випивала зі своїми друзями по чарці. Зазвичай вона поверталася або пізно вночі, або взагалі зранку. Якось мама до дому не прийшла взагалі. Батько відразу почав обдзвонювати усіх її знайомих, родичів, лікарні. Ніде мами не було.
Лише через два дні мама повернулася, але не назавжди, лише для того, щоб піти від нас. Вона дуже швидко зібрала усі свої речі, навіть бабусині прикраси забрала. Сказала, що йде від нас, бо зустріла чоловіка своєї мрії.
Батько намагався її зупинити, та мама була невблаганна. Накричала на батька та пішла. Так ми з батьком залишилися самі. Я тоді вже ходив у школу та все зрозумів, тому і не ставив батьку зайвих запитань. Ми разом були чудовою командою. Батько працював, а я підтримував порядок вдома та гарно вчився.
Зараз я уже дорослий, маю вищу освіту, працюю на високооплачуваній роботі, допомагаю батьку. Мама за увесь цей час навіть ні разу не з’явилася. Вона ніби крізь землю провалилася.
Та якось нещодавно до нас додому прийшла мама. Прийшла, просила пробачення та сказала, що хоче повернутися додому. Розповідала про своє життя, сказала, що чоловік, до якого вона пішла, покинув її після трьох років спільного життя. Були й інші чоловіки, з ними стосунки не складалися. А останній чоловік взагалі покинув її після того, як у мами стався інсульт. Кому ж потрібна хвора жінка?
Я не вірю ні одному її слову. Та й для чого вона нам зараз здалася? Ще один зайвий рот годувати? Де вона була усе моє життя? Чому ні разу так і не з’явилася? Батьку її шкода та він готовий прийняти її назад. По ньому видно. Я всіляко переконую його, що робити цього не варто. Ну не вірю я в те, що вона змінилася. Чужа людина вдома нам ні до чого. Тепер я дорослий та можу чітко висловити свою думку, зовсім не боюся йому про це сказати.
Батько наче між двох вогнів… Проте я надіюся, що він все-таки покаже цій гульвісі де двері…
А ви що думаєте з цього приводу?
